Розділ 8

Зоряна завжди обирає різних хлопців. Один здуває з неї порошинки, а другий душить своїм шаленим коханням. Третій розділяє з нею її емоції та захоплення, а четвертий розбиває тарілки у пориві злості. Зоряна біжить за гострими відчуттями, ніби шукає у стосунках лише небезпеку та хворобливе бажання бути потрібною. Люди, які її оточували, ніколи не шкодували для неї ні уваги, ні кохання. Але Зоряна давно виросла, а морозна порожнеча у грудях не зникла. Вона закохувалась не один раз, але не відчувала належного насичення. Ти ніби ковтаєш воду жадібними ковтками, але не можеш вгамувати спрагу.

Інше діло Віталій. У нього ніколи не було проблем із стосунками, і Зоряна відверто заздрила братові. Його витримка, його вірність, його самовіддача. Зоряна не була знайома особисто з жодною його дівчиною, але була впевнена, що кожній з них дуже пощастило.

Про Марину Зоряна майже нічого не знає. Вони з Віталіком працюють в одній клініці, зрідка обідають разом у кафе та базікають лише про роботу. Якби Зоряна не знала свого брата, вона подумала б, що той від неї щось приховує. Вона б навіть зраділа, якби Віталій таємно завів стосунки з тією симпатичною дівчиною. Але, за словами брата, у його холостяцькому житті не було місця для серйозних стосунків.

Якби Зоряна вміла так легко здаватися.

— Розкажи мені про неї, — Зорянина голова так різко з'являється в морі букетів, що Віталік від несподіванки кидає гаманець на підлогу. Він невдоволено цокає язиком, і молодша «сестра» проводжає його спину пронизливим поглядом.

Зоряна майже силоміць вкладає Віталію в руки величезний букет хризантем. У неї щоки палахкотять рум'янцем нетерпіння, а у Віталіка, здається, вже голова паморочиться від різноманіття запахів. Або від Зоряни, яка помчала за ним до квіткового магазину. Насправді Віталій сам попросив сестру допомогти з вибором букета, але вже сотню разів пошкодував про це.

Яка приємна новина, що у Зоряни на прикметі з'явилася нова гідна наречена для брата. Елегантна, ввічлива, турботлива. Хіба хтось зможе краще за неї подбати про Віталіка? Цього разу у Зоряни точно все вийде.

— Ми з Мариною просто працюємо разом, — Віталій непомітно ставить букет у воду й зникає у строкатих рядах квітів.

Він так швидко пересувається, що Зоряна ледве встигає зловити його за рукав куртки. Шкіра неприємно липне до пальців, але очі Віталіка не дозволяють їй поворухнутися. Чорні, як нічне небо, та холодні. Щоразу все важче дістатися до дна, тому що бетонна стіна росте. Віталій ніколи не підпустить Зоряну надто близько, що б не трапилося.

Давитися болем простіше, ніж відчувати провину.

Триматися на відстані краще, ніж втратити один одного.

Але що залишилося у Зоряни?

Віталік та… його сумні очі.

— Вона важлива для тебе, якщо ти так заморочився з вибором букета, — Зоряна показує йому червоні та рожеві троянди, але Віталій лише гарячково хитає головою. Марина не переносить нудотно ідеальних букетів, а Віталік так і не дізнався, які квіти вона любить насправді.

Зате Віталій з дванадцяти років пам'ятає, від яких квітів божеволіє Зоряна.

— Дівчата люблять квіти, — уїдливо цідить Віталій, розплачуючись за букет орхідей. Він уперто вірить у те, що догодить Марині, тому що Зорянине личко скоро трісне від заздрості. Її молодша «сестра» слиною захлинулася б, якби Віталік подарував їй такий букет. Значить, з Мариною він легко досягне потрібного ефекту. — Я покликав тебе допомогти тільки через те, що ти дівчина.

Зоряна наступає Віталієві на п’яти, забруднюючи його нові джинси своїми брудними кросівками. Тільки Зоряна могла забруднитися з ніг до голови, крутячи в руках букет за букетом. Як вона примудрилась вимазатись стеблами троянд, які цілий день стояли у воді? Віталієві ніколи думати про це, тому що до початку вечірки залишилося всього кілька годин.

Він лише крадькома посміхається, поглядаючи на «сестру», що гасає по квітковому відділу. Невже ні грама не втомилась?

— І все-таки я хочу знати, що між вами, — Зоряна повисає у нього на спині, міцно вчепившись за плечі. Знайомий запах парфумів зачаровує, як наркотик, і Віталік щоразу піддається цим чарам, як уперше. Теплі долоні, вихляста лінія губ та добрі очі, від яких неможливо відірватися. Здається, Зоряна вже про щось підозрює.

Віталій причиняє за собою двері, і Зоряна ледь не врізається чолом у скло. У неї таких «невипадкових випадковостей» по два десятки за день, а дівчина, якою зацікавився Віталік, як сніг у розпал весни. Трапляється дуже рідко, але не забувається ніколи. Зоряні більше не доведеться ламати голову над пошуками подружки для брата. Усе вже майже вирішено, хоч Віталій не має вигляд щасливої людини.

Чому її брат завжди нещасний? Чому вони ніколи не розмовляють про це?

— Ми просто працюємо в одній клініці, — Віталік прискорює крок, нервово розмахуючи букетом, і на ходу розстібає куртку. Палить так сильно, що дихати нічим. Він різко повертається, сховавши руки за спину. Самотня пелюстка падає на асфальт, покружлявши в повітрі. — Між іншим, у різних відділеннях.

— На дні народження будуть інші хлопці? — Зоряна наздоганяє його за два кроки, обійнявши за шию.

Віталій замовкає всього на мить, і перед очима випливає миловидне обличчя Марини. З першого дня роботи у їхній клініці вона не приховувала, що Віталік їй симпатичний. Віталій метався, як загнаний у клітку звір, бо не міг остаточно вирішити. Дати дівчині шанс чи чемно натякнути на дружні стосунки. Він так заплутався, що зовсім випустив з уваги один важливий факт.

Марина не запросила на свій день народження нікого з клініки, окрім нього. І ще кілька університетських подруг.

— Ні, Марина казала, що покликала лише близьких подруг, — Віталік задумливо чухає потилицю, залишивши букет орхідей на лаві. Зоряна дивиться на нього з таким сяючим обличчям, що Віталію хочеться крізь землю провалитися. Вкотре він наступає на ті самі граблі? Уже на обох руках пальців не вистачить, щоб порахувати.