Розділ 6

Чому Віталік так рідко приїжджає?

Зоряна допиває американо, розглядаючи своє відображення в дзеркалі. Тільки їхньому ректору могла спасти на думку шалена ідея звести в холі дзеркальні стіни. Раніше Ірина Вікторівна очолювала модельне агентство, але завдяки неабиякому розуму її кар'єра різко пішла вгору. На першому поверсі постійно крутилися перші красуні університету, і перед очима хлопців кожну зміну відкривалося незабутнє видовище. У Зоряни була вагома причина обминати дзеркала. Якщо придивитися уважніше, можна прочитати на обличчі найпотаємніші думки. Але іноді те, що ховається всередині, лякає до крижаного поту. Іноді Зоряні здається, що вона зовсім себе не знає. Темна пуща думок у голові, вихід із якої знаходиш тільки в останній момент. А найчастіше не знаходиш і зовсім, поки тобі не простягне руку близька людина.

— Ти вже вільна? — Артур м'яко торкається її плеча, і Зоряна ледь не випускає з рук порожній стаканчик. По спині проходить мороз, але Зоряна щосили витискає усмішку, у якої краї гостріші, ніж лезо бритви. Одним пальчиком торкнешся — і кров бризне прямо в обличчя.

Артур ніби й не помічає розгубленості в її погляді. Вони з Зоряною знайомі давно, але не настільки близькі, щоби вгадувати настрій один одного. З Гнатюком легко та зручно. З ним можна говорити і про погоду, і про сприйняття навколишнього світу. У нього добре серце і чистий розум, як у ідеального зятя, про якого так мріє мама. Він ніколи не висуває гострих вимог та звинувачень, бо вони з Зоряною в принципі не сваряться. Кращої кандидатури Зоряні не знайти, хоч у неї й були лише два хлопці. Ні багато, ні мало.

Але глибоко всередині точить черв'ячок, який не дає Зоряні спокою. Начебто вона пропускає щось важливе.

— Так, репетиція щойно закінчилася, — Зоряна запускає порожню склянку у відро для сміття, озирнувшись на всі боки. Здається, Віталій затримується. Він майже десять хвилин тому написав, що під'їжджає, та його машини ніде не видно.

Зоряні хотілося познайомити брата з Артуром, але разом з тим щось у цьому задумі її напружувало. Віталікові ніколи не подобалися її хлопці. Ні чарівний Костя, з яким Зоряна ходила на шкільний випускний. Ні яскравий Артем, з яким Зоряна зустрічалась більше року в університеті. Хлопці ніколи не йшли від неї за власним бажанням, але Зоряна дуже швидко охолоняла. Слова брата запам'яталися їй на все життя: «У справжнього кохання дуже багато гострих кутів, тому людина вчиться жити з болем, приймаючи нові рани щодня. Але якщо вона відмовиться від кохання, такої глибокої рани ніхто вже не зможе залікувати».

Зоряна запитує себе щоразу, коли зустрічає гарного хлопця. Чи зможе вона покохати по-справжньому?

— Може, сходимо в кіно? — Артур усміхається їй загадково-хитро, і Зоряна у будь-який інший момент уже попливла б. Але суворий погляд брата нависає над головою свинцевою хмарою. Наче нагадує з докором: «Хочеш із ним зустрічатися? Навіщо? Ти все одно нічого не відчуєш».

Їдкий регіт Віталіка розсіюється в голові Зоряни хмільним серпанком.

Вона різко струшує головою, наводячи в думках лад. Гнатюк дивиться на неї майже схвильовано, і Зоряна готова крізь землю провалитися від сорому. Знову все повторюється. Поруч із нею з'являється милий хлопець, який відкрито їй симпатизує. Вони проводять багато часу разом, і дружба повільно переростає у щось більше. І як у результаті чинить Зоряна? Вона йде в себе, копаючись у почуттях, які нагадують заплутаний клубок ниток. Її не покидає моторошне відчуття, ніби вона зраджує собі.

— Зараз за мною заїде брат, — Зоряна стрімким кроком прямує до виходу, і Артур не відстає ні на крок. Вона буквально ловить у повітрі шелест його волосся та запах парфумів з нотками морської прохолоди. — Але ми можемо піти в кіно втрьох.

— Не думаю, що це буде зручно, — Гнатюк несподівано зупиняється, і Зоряна не встигає вислизнути за двері.

Він обережно бере Зоряну за руку, і двері ляскають у нього за спиною. Зрозуміло, він нервує. Будь-який хлопець прагне сподобатися братові своєї дівчини не менше, ніж її батькам. Нехай вони з Зоряною ще не зустрічаються, знайомство обіцяє бути некомфортним. Зоряні навіть уявити страшно, як відреагує Віталій.

Що такого у її хлопцях? Чому брат так цурається їх?

— Чому? Я збиралась вас познайомити, — Зоряна ще міцніше стискає долоню Артура, і його мокра шкіра віддає жаром. Цей хлопець обов'язково сподобається Віталіку. — Іноді він бурчить, як стариган, але він розуміє мене з півслова.

Артур знаходить у глибині парку вільну лаву, і Зоряна ледь не падає йому на коліна. Зазвичай вона не показує своїх почуттів, не порушуючи дистанцію дружби, але сьогодні всі карти проти неї. Зоряна густо червоніє, і її посмішка вже не здається такою спокійною. Куточки її губ неспокійно тремтять, а в очах Артура густіє небезпечна темрява.

Зоряна помічає за деревами знайому машину, здивовано витягнувши шию.

— Ви такі близькі? — Артур поправляє її волосся, що тріпоче вітер, підставивши обличчя сонцю. Зоряна здається такою тендітною, що Гнатюку не хочеться випускати її з обіймів. Але він не дозволяє собі зайвого, доки їх пов'язує статус друзів. Тоді чому Зоряна не наважується порушити кордони?

— З того часу, як Віталік з'їхав від батьків, ми не так часто спілкуємося, — Зоряна відвертається з сумною усмішкою і прикриває очі. Насправді для неї це надто болісна тема. Вони з Віталієм добряче віддалилися за останні два роки. Обговорюють якісь абстрактні питання, забувають відповідати на дзвінки та повідомлення, з побоюванням дивляться один одному у вічі. Начебто вони більше нічого не знають про життя один одного. Раптом Зоряна рішуче заявляє: — Але я точно знаю, що він мене ніколи не покине.

Вони будуть разом завжди, навіть якщо перестануть розмовляти.

— Я навіть заздрю тобі трохи, — Артур піднімає Зорянину сумку, обтрушуючи від бруду, і підсувається якомога ближче. — Мої молодші сестри вічно воюють між собою, а винним виставляють мене.