Розділ 2

Віталій знову і знову набирає номер, кожною клітинкою серця вивчений напам'ять. Цифри перед очима розпливаються, як краплі дощу на склі, і в грудях чомусь нестерпно коле. Металевий голос автовідповідача душу навиворіт вивертає, а Віталік все одно нічого не може зробити. Від дванадцятирічної дівчинки, яка хапала з кухні тістечка потай від мами й сиділа до ночі в телефоні, вже нічого не залишилося. Два місяці тому Зоряні виповнилося п'ятнадцять, і тепер Віталію справді важко прикидатися старшим братом. Здається, у Зоряни навіть з'явився хтось. Тому вона так старанно відпрошувалась у батьків, щоб погуляти хоча б до півночі.

На годиннику не більше одинадцятої, а Віталік уже місця собі не знаходить. Як ревнивий чоловік, слово честі.

— Вона просто знущається з мене, — Віталій так голосно ляскає телефоном по стільниці, що Едік ледь зі стільця не падає. Напевно, на екрані залишиться глибока тріщина. Як і в грудях Віталіка, який так і не навчився ставитися до Зоряни, як до сестри.

Льошка та Едік напросилися до Віталія в гості, ніби передчували щось недобре. Їхній найкращий друг перестав відповідати на дзвінки і скасував п'ятничний похід у бар. Вони не зраджували традиціям вже не один рік. Відколи познайомилися на медичному факультеті. Щоп'ятниці зустрічалися за кухлем пива в барі неподалік навчального корпусу. До третього курсу Віталіка майже перестало дивувати те, що його друзі, невиправні клоуни та йолопи, вирішили присвятити своє життя медицині. Напевно, їх відмінне почуття гумору допоможе врятувати не одного пацієнта.

— Чого ти так переживаєш? — Льоша квапливо відпиває ковток пива, яке дивом знайшов у Віталія в холодильнику, і повертається до вітальні. — Подумаєш, молодша сестра вперше пішла в клуб.

— Нехай відірветься з друзями, — Едік завзято йому підтакує, розвалившись у кріслі, як ведмідь. Віталік терпіти не може, коли той викладає ноги на стіл, але сьогодні йому начхати на манери друга. У Віталія голова скоро вибухне, якщо Зоряна не ввімкне телефон.

Віталік бігає по кімнаті, як з шилом у дупі, і не зводить очей з настінного годинника. Чому час так повільно тягнеться? Він уже сотню разів набирав номер Зоряни і навіть ненароком натрапив на свій домашній телефон. Мама відповіла підозріло спокійно, з тінню усмішки в голосі, а у Віталіка в грудях пожежа піднімалася.

Він точно приб'є Зоряну, коли побачить.

— Їй п'ятнадцять років, — Віталій залпом випиває келих вина, витерши губи рукавом. Тремтіння в голосі не прибрати, не замазати, навіть алкоголем не залити. Що подумають його друзі? Віталік різко осідає на диван, відкинувши голову на спинку. — Вона постійно десь ошивається з цією Люською.

Льоша підливає Віталію червоного вина, окинувши похмурим поглядом його телефон. На захисному склі тріщина на весь екран розповзлася, і будь-якої іншої миті Віталік лаяв би всіх триповерховим матом, не шкодуючи сил і багатого словникового запасу. Все-таки не дарма Віталій писав пісні для шкільного гурту, коли захоплювався музикою. Ніхто й не підозрював, чому Віталік так наполегливо пішов у медицину.

Усі чудасії та примхи самовпевненого Віталія Підгорного зводилися лише до однієї людини. Усі навколо називали її «сестрою Віталіка», а сам Віталій тільки нервово кусав губи. Вже нічого не можна було змінити. Почуття, які з роками лише зміцніли, перетворили його на жорсткого, буркотливого чужинця.

Віталікові так і не вдалося зав'язати бодай одні серйозні стосунки до двадцяти років.

— Якби Зоряна не була твоєю сестрою, я подумав би, що ти ревнуєш, — Едік дістає з-під столу ще одну банку пива, реготнувши в кулак. Віталій наскрізь пронизує його лютим поглядом, й Едік розгублено втискає голову в плечі. Тільки найближчі друзі Віталіка знають про його особливе ставлення до «сестри». Але ніхто не здогадується, наскільки воно особливе.

У Підгорного змінюється вираз обличчя, коли на сходовому майданчику лунає глухий звук. Наче з чиєїсь квартири випала величезна шафа або когось із сусідів зіштовхнули зі сходів. Віталій ковтає гіркоту в роті і зривається в коридор.

Льоша тільки моргнути встигає, коли Віталій ледь не вивалює плечем вхідні двері.

— Що це було? — Едік розливає пиво на штани, здивовано дивлячись у коридор. Віталіка в квартирі вже не видно. Один запах його парфумів повис у повітрі прозорою хмарою. Дівчата на їхньому факультеті завжди реагують на нього з підвищеним градусом збудження. Якось Емма, їхня спільна подруга, мало не відірвала рукав його сорочки, коли Підгорного оточив розпалений натовп.

Віталій так шумно дихає, що стіни на сходовому майданчику здригаються. Льошка та Едік тільки здивовано виглядають через його плече. Віталік дивиться кудись униз, чухаючи потилицю, і слова, які він бурмоче собі під ніс, майже неможливо розібрати. Мабуть, знову лає. Тільки кого цього разу? Себе, Зоряну чи її подругу? Усіх разом.

Тіло Зоряни, що розпласталося на сходах, майже не подає ознак життя. Саме тіло, бо жива людина стільки алкоголю не прийме. Зоряна лише гикає іноді й примруженим оком поглядає на Віталіка. Адже Віталій заздалегідь знав, що не можна відпускати «сестру» саму. А в компанії її сумнівної подруги й поготів.

— Зоряно, якого біса? — Підгорний обурено закочує очі, уперши долоні в боки. У нього на язиці зараз одні брудні слова крутяться, але п'яному підлітку він навряд чи щось доведе. Повчати Люську теж безглуздо, бо вона й так підозріло на ногах хитається. Хочеться придушити обох.

Віталій дивиться на Люсю зверху вниз, і та, ніби відчувши небезпеку, що насувається, несміливо подає голос:

— Вона добряче напилась, і я вирішила привезти її до тебе.

— Не везти Зоряну додому в тебе розуму вистачило, — Віталій штовхає її до стіни і хапає за горловину футболки. Чи то тканина тріщить, чи жили, Люся не розбере. Лише злякано кліпає очима. Здається, вона уже протверезіла. — Але як ти могла це допустити?

Віталік показує на Зоряну, яка з останніх сил намагається підвестися, і приречено змахує руками. Його сестричка виросла, і Віталію доведеться змиритися, що та більше не сидітиме вдома й не чекатиме його після занять, щоб разом подивитися якийсь фільм, уминаючи за обидві щоки мамині пироги.