Розділ 33. Прощавай!

Коли я пообіцяла, навіть поклялася Марсані не зустрічатися з Орестом, забути його навіки, я серйозно була налаштована дотриматися свого слова. У нашій родині були чіткі правила: якщо ти пообіцяв - виконуй, якщо дав клятву - дотримуйся, якщо не можеш цього зробити - скажи одразу! В мене навіть думки не було порушити клятву! Саме тому, коли я побачила, що Орест хоче запропонувати мені руку і серце, я дуже злякалась цього. От і придумала цю відмазку про "заручини", аби раз і назавжди розірвати наші стосунки, болісно, але швидко, щоб не мучити ні себе, ні його, розтягуючи прощання.

Більше всього я хотіла бути з ним разом, але це порушило б мою угоду з Марсаною, про якусь я пам'ятала весь час. Та й як тут забудеш, коли серце розривається від розпачу, болить душа, сльози течуть з очей при згадці про те, що Орест тепер для мене недосяжний.

Ідучи коридором королівського палацу в пошуках Ореста, я плуталася в полах довгого Мар'яниного плаща і роздумувала про разючу мінливість мого життя. Ще недавно я вважала себе товстою незграбною коровою, а сьогодні я біжу до коханого хлопця, який любить мене такою, якою я є. І цей хлопець (тільки уявіть собі!) - сам принц Саліксії! Ще кілька днів тому я соромилася свого тіла, волосся, обличчя (веснянок, в кінці кінців!), а зараз чепурюся, щоб мати кращий вигляд, щоб сподобатися коханому. Боги, чи це я? Чи це та Марта, яка позбулася всіх дзеркал у домі, аби не бачити своєї жирної фігури? Нині я спокійно дивлюсь у дзеркало і бачу симпатичне веснянкувате  обличчя. Так, звідти на мене дивиться трохи повненька дівчина, але в цьому є свій неповторний шарм! Що ж сталося? Так, за ці дні я пережила багато різних подій і пригод, але вони змінили тільки мій характер. І лише кохання Ореста змінило моє сприйняття себе. Я повірила в себе і стала красунею, хоча була нею завжди, але не помічала! Кохання Ореста зняло з моїх очей полуду.

Так я думала, підходячи до кімнати Алі. Раптом почула якийсь звук, обернулась і побачила Муркотуна, який біг за мною підтюпцем і понявкував.

- О, а ти що тут робиш? Ти ж був у моїй кімнаті. Чому побіг за мною? Йди геть, у мене купа справ.

- Няв! - відповів кіт, сів на задні лапи і почав дивитися на мене своїми зеленими очиськами.

- Чого дивишся, біжи знайди кухню, там тебе погодують. У мене нічого немає.

Але кіт не послухався. Підійшов і почав тертися мені об ноги, помуркуючи.

- От халепа, - скрушно зітхнула я і взяла кота на руки.

Він був м'яким, пухнастим і дуже милим. Так ми вдвох і зайшли до принцес. Дівчата якраз одягалися, щоб іти на прогулянку. Я розказала їм про свої проблеми з одягом, і вони розсміялися.

- Треба було смикнути мотузку біля ліжка, це дзвінок, який викликає служницю. Вона б принесла тобі твій одяг! - пояснила Аля.

- Я зараз все зроблю! - знайшлася Мар'яна.

Вона викликала служницю сюди, і після її пояснень, мила дівчина в білому фартушку принесла мені, нарешті, мій омріяний одяг. Чистий і випрасуваний.

Нарешті я вдягла свої речі і відчула себе комфортно і набагато впевненіше.

- Ми йдемо гуляти, - сказала Аля.

- Хочеш скласти нам компанію? - запропонувала Мар'яна.

- Дякую, - сказала я, - але я мушу знайти принца Ореста. - Це дуже терміново. 

- Ой, - пискнула Аля, - він твій хлопець?

- Ах, - замріяно спитала Мар'яна, - ти його кохаєш?

Я трохи помовчала, а потім сказала дівчатам:

- Я дуже його кохаю, але ми посварилися, і в цьому винна я. Тому дуже хочу попросити в нього пробачення.

- Ах, як це мило! - плеснула в долоні Аля.

- Як це романтично! - підхопила Мар'яна.

- Але ми чули, що принц Орест збирається відбути до Саліксії телепортом.

- Так, про це сказав Бармуто, коли ми щойно  відвідували його в лікарні.

- Ох, бідний Бармуто, він змушений носити маску через те страшне прокляття Прамози! - скрушно зітхнула Аля.

- Але це так загадково і романтично! - сказала Мар'яна.

- Тепер у нього ще більше шанувальниць!

- На його концерти квитки розкуплено на два місяці вперед!

- Всі люблять таємниці й загадки!

- Так, всім подобаються страждання й інтриги!

Я чомусь зовсім не дивилася на нещастя, що сталося з Бармуто, з такого ракурсу. Гм. Це змінює все. Схоже, Бармуто зможе бути щасливим і з таким страшним прокляттям. Але мене стривожило звістка про від'їзд Ореста. 

- Де знаходиться ваш телепорт? - спитала я стурбовано.

- У тронній залі, але там зараз… - почала пояснювати Аля, але я вже її не слухала, а кинулася бігти, щоб встигнути перехопити Ореста до його від'їзду.

Добре, що я була в чоботях на низьких підборах, це додало мені швидкості. Промчавши повз здивованих охоронців біля дверей тронної зали, я увірвалась до приміщення і… остовпіла. На мене, захекану й розпатлану, обернулися всі, хто тут був. А були тут король Ледуму Дігон Високий, король і королева Саліксії та купа придворних дам і кавалерів з обох королівств. Просто натовп придворних! І всі вони перешіптувалися, кривилися і посміювалися, дивлячись на мій тріумфальний фініш після швидкого бігу. Я готова була крізь землю провалитися. В тут ще біля моїх ніг всівся Муркотун, який, (от, неслух!), прибіг за мною. Врятував мене король Дігон.