Розділ 32. Знайомство з Ольсеном

Коли я повернулася у свою (вірніше, Мар'янину) кімнату, Ореста вже не було. Натомість біля вікна сиділа… Магда. На руках у неї муркотів наш героїчний кіт Муркотун.

Побачивши мене, у дівчини заблищали очі й на обличчі з'явилася широка посмішка. Вона швидко зіштовхнула кота з колін (він невдоволено нявкнув, сів і почав вилизувати собі лапку) і кинулася до мене.

- Марто, - скрикнула дівчина, - як ти?

Я теж дуже рада була її бачити. Ми обнялися. Стояли, прихилившись одна до одної і відчували ніжність.

- Сестра, - раптом сказала Магда, - в мене є сестра. Ти, Марто.

- Так, і в мене, - тихо прошепотіла я, зрозумівши, що Магда повірила, нарешті, що ми сестри.

І навіть, якщо це не так, навіть, якщо боги просто пожартували, створивши двох чужих і дуже схожих  людей, ми вже не чужі, бо стали справжніми сестрами, переживши складні часи.

- Ти знаєш, я виходжу заміж. За Ольсена! - сказала вона, коли ми обмінялися розповідями про те, що робили під час нашого "плану" зі знешкодження Тенебріса. - Ти будеш моєю дружкою?

- Так, із задоволенням! - вигукнула я.

- Я також іще запросила в подруги нареченої Алю і Мар'яну.  На весіллі будуть Аврелія з Мартусеєм, Орест, Бармуто.

- Аврелія? - з цікавістю спитала я. - То Мартусей теж звільнив її?

- Так, коли ми вирушили тобі на виручку, то спочатку звільнили дружину Мартусея. Наша з тобою магія, коли об'єднується з чиєюсь іншою, дає чудовий результат. Ми з драконом змогли знищити двері до камери Аврелії, і виявили її прикованою до стіни. Вона була у жахливому стані. Цілителі зараз опікуються нею. Кажуть, швидко поставлять на ноги. Чи на крила, не знаю, як правильніше сказати про драконицю, - посміхнулася Магда.

Я зраділа, що Аврелія жива, і Мартусей, нарешті, зустрівся з коханою дружиною. Та ще й давно втрачений син знайшовся. Так, Бармуто.

- До речі, як там Бармуто? - запитала я, відчуваючи вину за накладене мною страшне закляття Прамози.

- Чари Прамози ми так і не змогли зняти, - скрушно хитнула головаю Магда. - Жаль. Зараз він ходить у масці, що приховує все обличчя, і з каптуром на голові. Адже це не лише магія, але й прокляття, яке знімається за певних умов.

Я похнюпилась. Це дуже погано.

- Аврелія, до речі, ще не знає, що знайшовся її втрачений син. Мартусей спочатку не встиг про це розповісти, а потім цілителі заборонили хвилювати хвору, і він вирішив, що скаже це пізніше. Він зараз активно шукає знайомих магів і цілителів, які щось знають про зняття чар з Бармуто. Дивно, що деякі знають, як їх накладати, але ніхто не знає, як зняти.

- Мені так шкода, - зітхнула я.

Раптом у двері кімнати постукали. Я спохопилася і глянула на Магду: хто б це міг бути?

- Це, мабуть, Ольсен, - посміхнулася дівчина. - Він збирався навідатися до тебе, щоб познайомитися.

- Ні! - розпачливо зашипіла я і замахала руками. - Я не вдягнена! Затримай його!

Магда закотила очі і пішла до дверей, вийшла і про щось заговорила з Ольсеном. Це справді був він, я впізнала голос.

А я кинулася до шафи і почала гребтися в Мар'яниних речах. О боги, я ж ні в що з її одягу не влізу! А мої улюблені штани і камзол, звичайно, ніхто не здогадався принести і покласти біля ліжка, щоб я могла вдягтися! Що скаже бабуся, коли дізнається, що я знайомилася з принцом Ледуму розпатлана і в піжамі! Тут мені на очі натрапив синій плащ, який одягають в холодну погоду. Ну, хоч щось! Я закуталась у плащ, швиденько скрутила волосся в пучок на потилиці і повернулася до дверей.

Магда вже відкривала двері, зазираючи, чи готова я. Коли побачила мене, то округлила очі від здивування, але промовчала. Я бачила, що вона ледь стримує сміх. Ну, я їй потім все викладу, що я про неї думаю! Не могла зразу попередити про Ольсенів візит, я б знайшла щось краще, ніж плащ!

Ольсен зайшов і привітався, ні один мускул не смикнувся в нього на обличчі, коли він побачив мене, і я за це була йому дуже вдячна.

- Неоторо Марто, - схилився він у поклоні, цілуючи мені руку, - дуже радий познайомитися з вами. Ви дуже схожі з Магдою.

- Я теж рада познайомитися, - кивнула я, - як чудово, що з вами вже все добре.

- Я дуже вдячний, що боги послали нам з Магдою таку рятівницю, як ви. Без вас наше королівство було б у величезній небезпеці.

Я зашарілась. Приємно, коли тебе хвалять, а особливо, коли це робить принц.

- Це не лише я, це всі ми зробили, - промурмотіла я, - і Магда теж увесь цей час відчайдушно боролася за вас.

- Давайте на "ти", - запропонував Ольсен, лукаво на мене дивлячись, - Церемоніальний період знайомства ми вже відбули і можемо розмовляти по-простому, як друзі.

 - Добре, - з полегшенням погодилась я, все ж таки всі ці етикетці нюанси мене завжди дуже напрягали.

- Тоді сідаймо пити чай, - весело сказала Магда.

Ми всілися за стіл, і я спитала в Ольсена:

- А як же так сталося, що ви… що ти опинився в тронній залі під час святкування?

- О, це довга історія! - засміявся він, доливаючи нам чаю. - Мені допоміг дух нашого замку. Він навчив мене ходити крізь стіни.