Розділ 31. Марсана й Тенебріс

У кімнаті дівчат я, нарешті, заспокоїлася. Ми сиділи за столиком і пили чай. Принцеси Аля і Мар'яна навперебій розповідали мені останні новини. Я вже знала, що сталося в залі, перед тим, як я зомліла. Але потім події закрутилося швидко і непередбачувано.

Тенебріс, побачивши, що удача не на його боці, закрив очі, почав виконувати якісь особливі паси руками і плести дуже складне заклинання телепортації, щоб зникнути звідси. Король прийшов до тями, гвардійці на чолі з Ольсеном почали оточувати чорного мага, а в залу на підмогу почали вбігати бойові маги (і де ж вони були раніше, коли король був під чарами?). Всі їхні магічні удари розбивалися об Тенебрісів захисний магічний купол. І, здавалося, от-от маг втече. Аж раптом в тронну залу влетіла Марсана. Вона підбігла до короля, прорвавшись через коло гвардійців, які оторопіли від несподіванки, і щось почала йому розповідати. Король вислухав і кивнув.

Марсана рвонула до Тенебріса, біля якого вже почав з'являтися телепортаційний контур.

- Тенебрісе! - закричала вона, - стійте, не треба!

Маг відкрив очі і зі злістю подивився на неї, дратуючись від того, що його хтось зупиняє. Але побачивши дівчину, він спочатку здивовано, а потім сумно промовив:

- Неоторо Марсано! Це ви. Я радий, що побачив вас востаннє. Прощавайте!

- Тенебрісе, зупиніться! Як же я? Ви мене кидаєте? - і вона зробила такий жалісний і розпачливий вираз обличчя, що й камінь би заплакав.

- Ви… Я думав… Я кохаю вас, ви це знаєте! Але ж ви гралися зі мною, - сказав він впевнено, - я вже не наївний хлопчина і розуміюся в таких речах.

- Спочатку, так, - признала дівчина. - Але ви снилися мені всю ніч! Я закохалась!  І ще отримала знак від богів!

- Який?

- Уві сні я бачила нашу дитину і чула її сміх!

Всі в залі, хто спостерігав за їхньою розмовою, ахнули! Боги дуже рідко посилають свої знаки простим смертним.  Але якщо ти отримав таку прихильність, то все напевно буде так, як вони запланували.

- Я зрозуміла, що кохаю вас! Так, Тенебрісе, я вільна, ми розірвали заручини з принцом Орестом, і ми з вами… з тобою… могли б бути разом!

Тенебріс був дуже вражений, він пильно дивився на Марсану, намагаючись зрозуміти, чи це справді так. Було ясно, що йому дуже подобається ця дівчина, але він не міг повірити своєму щастю.

- Але я вже, мабуть, не Перший радник короля, - він зиркнув через сполохи захисного купола на короля і, побачивши його розлючений і гнівний вигляд, кивнув і продовжив. - Я вже не придворний маг, і не який-небудь багач. Я звичайний маг, можна сказати, навіть бідняк, а ти - достойна короля!

- Ах, Тенебрісе, які дурниці! Ми ж маємо це!

І Марсана показала магові драконячий амулет.

- Ти…- Тенебріс не договорив.

Він рвучко кинувся до Марсани, підхопив її на руки і ступив у портал.

- Як, - вражено вигукнула я, - Марсана віддала Тенебрісові амулет?

- Так, і вони телепортувалися у невідоме місце, - підтвердила Аля.

- І ніхто не знає, де вони! - кивнула головою Мар'яна.

- Але ж він може перетворитися на дракона і знищити нас усіх!

- О, ти ж не знаєш! - гукнули принцеси і продовжили розповідь.

Виявляється, Марсана прокинулась зранку (після зустрічі з Тенебрісом на світанні вона ще трохи подрімала) від того, що хтось наполегливо топтався по її голові. Дівчина від несподіванки голосно заверещала і вистрибнула з ліжка. Аж потім побачила, що це був… кіт Моркотун. Марсана перелякано дивилася на нього, а він на неї. Ошелешена дівчина полегшено видихнула:

- Котику, що ж ти мене так лякаєш! Звідки ти взявся?

Муркотун, побачивши, що Марсана звернула на нього увагу, нявкнув, зістрибнув з ліжка і побіг до дверей, немов кличучи її за собою. Марсана побачила, що двері кімнати прочинені, а охоронців немає. Здивовано гмикнувши, вона зібралась (амулет сховала при собі) і попрямувала за котом, який терпляче чекав її біля виходу, переминаючись з лапки на лапку.

"Дивно, - подумала вона, - принцеса Мар'яна не прийшла за амулетом. Може, забула. Ну, нічого, я зараз виясню, в чому тут справа, куди це кіт мене так настирно веде, а потім знайду її".

Так вона йшла пустими коридорами, аж поки Муркотун не зник на сходах, які вели в підземелля. Кіт вирішив, що його місія закінчилася, і галопом пострибав униз сходами, вже не чекаючи на дівчину. Марсана обережно почала спускатися напівтемними сходами вниз.

Вона почула дуже сильний шум попереду, хтось кричав, але голос був… радісним, і тому вона не злякалась, а тихенько пішла далі. У широкій залі, з якої відгалужувалися коридори, дівчина побачила кількох зв'язаних гвардійців з кляпами в роті. Вони тихенько сиділи під стіною. Побачивши дівчину, ні один з них навіть не змигнув. Мабуть, були під дією чар.

Марсана обійшла їх і пішла у коридор, з якого було чути шум.

Першим вона побачила Ореста, він обнімався з… драконом Мартусеєм!

- Ой, - скрикнула дівчина, - Мартусею, звідки ти взявся?