Розділ 30. Магія справедливості

Я отямилася від того, як хтось обережно цілував мене в губи. Відкрила очі і побачила голубі очі Ореста. Він дивився стурбовано і запитально.

- Продовжуй, - прошепотіла я, і він знову поцілував мене обережно і ніжно.

- Я бачу, що ви не гаєте часу, Ваша Високосте! - прогримотів над нами знайомий голос. - Юначе, я ж сказав, не турбувати пацієнтку. Струс мозку - це вам не забавки!

- Вибачте, лікарю. Мені дуже жаль.

Але видно було, що йому зовсім не жаль, бо очі сяяли втіхою і радістю.

- Як ви, неоторо? Не нудить?

- Ні, лікарю Пертоне, дякую! - я рада була бачити старого знайомого, лікаря Пертона, спеціаліста з магічних аномалій.

- Вам нині треба спокій і ще раз спокій. У вас струс мозку, пошкоджені зап'ястя і тріщина в ключиці.

Орест тупцяв біля лікаря і стурбовано зазирав у цілительською рамку, яку лікар проводив наді мною.

- А ви, юначе, не повинні набридати неоторі вашими… - лікар зробив паузу, підшукуючи відповідне і коректне слово, - ніжностями.

Я почервоніла, а Орест вдавано гірко зітхнув і сказав:

- Добре, лікарю, не буду, - але очі сяяли - "буду, буду!".

Лікар ще трохи погримав на Ореста і пішов.

Я лише зараз звернула увагу, що лежу в дуже красивій і просторій кімнаті зі стрільчастими вікнами, в які зазирає сонце.

- Де це я? - спитала я, сідаючи в ліжку.

- В кімнаті принцеси Мар'яни, вона люб'язно переїхала до сестри і віддала тобі своє помешкання, доки ти не одужаєш, - пояснив Орест, сідаючи біля мене на ліжко і беручи за руку. - Ти тепер у нас героїня. Красива героїня.

- Я? - здивовано глянула я на принца.

Мацнула себе по голові і відчула на тім'ї магічну цілительну пляму. Від різкого руху занило праве плече, а на зап'ястях я побачила білі пов'язки.

- Та де ж красива? - засміялась я, уявивши, який маю вигляд.

- Найкраща в світі! - Орест потягнувся, щоб поцілувати мене, але я зупинила його рукою.

- Чому я тут? Що сталося? Розкажи, я нічого не знаю.

Орест кивнув і почав розповідати.

Виявляється, після того, як я знепритомніла, сталося чимало подій. Наш магічний та нерівний двобій з  Тенебрісом закінчився моїм падінням та втратою свідомості. Звичайно, не навчена користуватися магією, тільки-но ініційована магесса ну ніяк не могла перемогти майстра магічного мистецтва, це було зрозуміло одразу. Але моя магія була дуже нетиповою, особливою, вона ставала надзвичайно сильною, якщо використовувалася у моменти емоційних потрясінь. Випущена мною з ненавистю до мага, який посягнув на мою кохану людину, магія поширилася всією королівською залою. Там, де пролітали мої магічні червоні іскри, відбувалося щось дивне. Люди, які були налаштовані агресивно, ставали спокійними та добрими. Так гвардійці, які тягнули в тюрму Ольсена, раптом випустили його і вклонилися, як принцові, спадкоємцеві трону. Принцеси Аля і Мар'яна раптом перестали плакати, бо відчули, що все буде добре, що їхній батько і брат у безпеці. А сам король Дігон Високий прийшов до тями. Моя магія розрушила злі Тенебрісові чари підкорення повністю. Його Величність, який не міг не тільки поворухнутися під дією чар, але й щось сказати, відчувши свободу, зразу ж схопився на ноги і наказав схопити чорного мага. Саме це я побачила останнім перед втратою свідомості.

- Магія справедливості, - так називають твою магію, Магдо, - серйозно сказав Орест. - Вона приводить світ до гармонії та справедливості. Не обов'язково бути вправним у такій магії, треба просто бути доброю людиною і…

Орест замовк, дивлячись на мене.

- І… що? - зацікавлено спитала я.

- І кохати. Людина, яка має таку магію, повинна бути закоханою, мати людину, за яку вона готова віддати життя. Тоді магія справедливості буде дієвою.

- Оресте, я кохаю тебе, - сказала я, дивлячись йому в очі.

- Магдо, я теж кохаю тебе, - сказав принц, стаючи на одне коліно переді мною і дістаючи з кишені якусь коробочку. - І я хочу, щоб ти…

О ні! Тільки не це! Я рвучко вистрибнула з ліжка і відбігла в куток кімнати. Голова трохи замакітрилася, але я взяла себе в руки.

- Оресте, я не договорила! - вигукнула я різко.

Хлопець вражено дивився на мене.

- Я дуже, дуже кохаю тебе, Оресте, я віддам за тебе життя, якщо це буде потрібно. Немає людини у світі, яка кохала б тебе так сильно, як я. Але… - і я сказала це, - ми не можемо бути разом!

- Чому? - розгублено спитав принц, все ще стоячи на одному коліні.

В нього був такий розгублений вигляд, що я трохи не розплакалась у відповідь. Але взяла себе в руки і твердо сказала:

- Бо я вже заручена.

Я притьмом стягнула зі своєї руки заручиновий водяний браслет, який колись залишив мені Орест, поклала його на ліжко і вибігла з кімнати. Вже за дверима я дала волю своїм сльозам. 

Бігла коридором, не розбираючи дороги. Добре, що я була одягнена в піжаму, як би недоречно було зустріти когось у цю мить в пеньюарі чи халаті. Тільки подумала про це, як за рогом побачила дівчат-принцес, які йшли назустріч.