Розділ 22. Принцеси

Ми порозумілися з Магдою. Принаймні, вона погодилася допомогти мені розвідати, де зараз знаходиться принц Орест та його супровідники.

- Розумієш, Марто, - сказала вона чесно, - я ніяк не можу оговтатися від зустрічі з тобою. Повірити, що ти моя сестра, дуже хочеться, але мені потрібен час. Прийми це.

- Добре, життя все розставить на свої місця, - погодилась я.

Уже розвиднювалося, коли ми вляглися на Магдине велике ліжко і заснули. Двері вона запечатала непроникним закляттям, ніхто не міг увійти без її дозволу.

На ранок за вікном сяяло сонце, і з вікон долинав якийсь гамір та брязкіт. Палац жив своїм звичним життям.

Я розплющити очі і побачила Магду. Вона вже була вдягнена у довгий зелений камзол і вузькі коричневі штани. Високі чорні чоботи видавали звук "хрум-хрум", коли вона проходила повз ліжко.

- Доброго ранку, - привіталась я.

- Привіт, - посміхнулася вона. - Думала, що все мені наснилося, а відкрила очі - і побачила тебе. Я поклала на крісло такий же одяг, як у мене, вдягнеш його на всяк випадок. Правда, чобіт немає однакових.

- Думаю, мої підійдуть, - завірила я, виповзаючи з ліжка.

- Я йду до Тенебріса, він кожного ранку дає вказівки та завдання. Ти лишаєшся тут, я замкну двері.

Я глянула на неї запитально.

- Так, так, я пам'ятаю, спробую дізнатися про долю принца.

Магда ще трохи покрутилася біля дзеркала, зав'язуючи руде волосся в хвіст, взяла шпагу, кивнула мені і вийшла. Лишалося тільки чекати.

Десь ополудні, коли я була вже геть знуджена (і голодна!), рипнули вхідні двері, і повернулася Магда.

- Ось, - протягнула вона мені якийсь згорток, - поїж. Я забігла на кухню і попросила зібрати мені їжу в торбину. Я іноді так роблю, щоб не обідати з челяддю чи разом з помічниками Тенебріса. Мене це дратує.

Поки я снідаю (обідаю?) Магда розповідає мені останні новини в палаці. Тенебріс має задоволений вигляд, майже весь час перебуває в кабінеті короля.

Принц  та його супровідники знаходяться в Павучисі. На мій здивований погляд з німим запитанням Магда пояснює:

- Це королівська тюрма. Вона знаходиться просто під палацом. Раніше це було звичайне підземелля, за побудовою схоже на павука: велика і глибока підвальна зала, від якої розходяться в різні боки коридори-відгалуження - чотири праворуч і чотири ліворуч. Потім там зробили тюрму, яку всі звуть Павучихою. Принц перебуває у другій лівій нозі, де утримуються багаті чи титуловані злочинці. Там порівняно з іншими більш-менш комфортабельні камери.

- Що ж мені робити? - бідкаюсь я і хрумкаю яблуком. - А війну Саліції вже оголошено?

- Ще ні, йдуть останні таємні приготування.

- До речі, - питаю, - а де ув'язнено Аврелію?

- Вона в найдальшій, четвертій правій нозі. Там найдовший коридор, остання темниця ліворуч - її камера. Дракониця перебуває в людській іпостасі, прикована антимагічними ланцюгами.

- А Ольсен? - продовжую я.

Магда хмуриться і сідає за стіл на стілець поряд.

- Він теж в камері недалеко від принцової. Якраз сьогодні я можу відвідати і його, і принца.

- Магдо, придумай щось, я хочу побачити Ореста, - прошу я в дівчини.

- Ми не можемо піти туди вдвох, - морщиться вона, - ото буде чудасія, коли нас побачать разом.

- Ми можемо піти по черзі: спочатку ти, а потім я.

- Як ти це собі уявляєш? - гмикає моя близнючка. - Я приходжу, все перевіряю, а потім знову приходжу?

- Ти могла, наприклад, щось забути, інспектуючи камери саліційців, а потім повернутися? Може таке бути?

Магда думає. Підходить до невисокої шафки і дістає якусь пляшечку з темного скла. Ставить її на стіл і пояснює:

- Хороша ідея, Марто. Я візьму з собою настоянку півонії. Вона допомагає від головного болю. Запропоную принцеві Оресту, і незалежно від того, чи погодиться він, чи ні, "забуду" її в камері. Повернуся сюди, а потім натомість підеш ти, щоб забрати пляшечку.

- План так собі, - скрушно хитаю головою, - але іншого не бачу.

- Веди себе природно, спокійно і впевнено. Якщо зустрінеш Тенебріса, що навряд чи станеться, по обіді він завжди в лабораторії, говори з ним мало, або краще взагалі мовчи.

Дівчина креслить мені план шляху до Павучихи, ще щось розповідає, дає поради, а я думаю лише про те, що скоро побачу Ореста. Серце калатає від страху і почуттів.

Магда пішла, а я намагаюся заспокоїтися і увійти в роль помічниці чорного мага. План вже вивчено напам'ять. Швидше б.

Коли я вже геть рознервувалася і бігала по кімнаті, не знаходячи собі місця, нарешті повернулася Магда.

- Все нормально, - ще з порога каже вона. - Можеш іти. Пам'ятай, що ти - це я.

Я киваю і виходжу в коридор.

У коридорі все освітлено пообіднім сонцем. Біля знайомих дверей стоїть вже інший охоронець, не Олешко. "Мабуть, це Мисько", - згадую я, карбуючи крок, минаю охоронця і поспішаю вперед. Дорогою до Павучихи я зустрічаю кількох фрейлін, які пройшли повз, зверхньо дивлячись на мене з-за віял і осудливо кривлячись на штани, двох магів у мантіях, які були так захоплені співбесідою, що не помітили мене, і двох гарно та багато вбраних дівчат. Стикнувшись зі мною на розі коридора, вони раптом кинулися до мене і почали навперебій кричати: