Розділ 21. В тенетах Тенебріса

Магда розповіла мені про чорного мага страшні речі. Пророцтво королеви Гларели Великої стосувалося Саліксії, але я так бачу, що насправді в небезпеці було королівство Ледум!

Ольсен давно вже мені говорив про дивні речі, які котяться з його батьком, розповідала Магда. Любитель смачно поїсти, той часто забував вийти до сніданку чи обіду. Раніше веселун і балагур, король став замкнутим та мовчазним. Останнім часом закривавсь у своєму кабінеті й сидів там цілими днями. На прийомах і урочистостях Дігор Високий вів себе наче звично, але всі помітили його апатичність і млявість у спілкуванні. Він раптово віддалив від себе купу людей, які були біля нього багато років, деяких вислав з місіями у провінції, деяких взагалі звільнив із давно обійманих посад, віддалив від себе свою чергову фаворитку. В палаці почали говорити про хворобу короля, зурочення, помітили, що король часто скаржиться на погане самопочуття й усамітнюється. Головний королівський лікар зненацька взяв довгострокову відпустку, і короля почав лікувати маг Тенебріс, який славився також даром цілительства. Відвідувачі, які приходили до короля, міністри, радники з різних питань спілкувалися переважно з Тенебрісом, який доглядав за королем, і став Першим радником та правою рукою.

Якось Ольсен пішов до батька з якогось нагального питання. Двері кабінету були трохи прочинені, і він ненавмисно почув дивну розмову.

Спілкувалися король та радник Тенебріс.

- Чи потрібно це, Тенебрісе? - питав король якимось втомленим голосом.

- Так, Ваша Величносте, просто необхідно. Щоб усі боялися нашого королівства, поважали і не сміли й подумати про будь-яку агресію в наш бік! - вигукнув радник.

- Вже багато років ніхто не зазіхає на наше королівство!

- Мої довірені люди в Саліксії стверджують протилежне! Король Ругеор хоче використати якусь таємну зброю проти нас. Вона давно зазіхають на всі Зернисті гори та наші плодючі Бабуровенські рівнини. Ми повинні нанести превентивний удар!

- Я не впевнений, Тенебрісе. Війна - це завжди смерть простих людей. А я піклуюся про життя і добробут своїх підданців.

- Ви зробите те, що я накажу, Ваша Величносте, - почув Ольсен повільний і переконливий голос радника.

- Так, я зроблю те, що ти накажеш, - протяжно повторив король.

- Ви підпишете всі документи, які я вам надам, - продовжив Тенебріс.

- Так, я підпишу всі документи, - підтвердив король.

- Ви впевнені в своїх і моїх вчинках.

- Так, я впевнений, - якось тужливо протягнув король.

Ольсен перелякався. Він зрозумів, що в кабінеті батька відбувається щось погане. Тепер він вагався, заходити до нього зараз, чи спробувати розібратися в усьому пізніше. Він відскочив від кабінету і швидко пішов коридором геть.

- Ольсене, - раптом почув він оклик, - ти щось хотів?

Маг Тенебріс вийшов з кабінету короля і тепер, мружачи очі, підозріло дивився на хлопця, який аж підскочив від несподіванки. 

- Та… ні, - розгублено відповів Ольсен, - ішов мимо, задумався, а ви мене так налякали! Ви короля ніде не бачили?

Тенебріс схилив голову і криво посміхнувся: 

- Ось його кабінет, ти ж знаєш. Шукаючи короля, ти пройшов мимо його кабінету? - і у недовірливій фразі мага звучала не тільки питання, але й ствердження.

- Та ж кажу, задумався, - вирішив клеїти дурника до кінця Ольсен.

- Король зараз відпочиває, його не варто турбувати, - сказав Тенебріс.

- Добре, - легко погодився хлопець, - зайду якось іншим разом. - То я пішов?

- Так, іди, - задумливо промовив маг, і ще довго дивився вслід, аж поки Ольсен не завернув за ріг коридора.

З тих пір хлопець почав помічати, що за ним слідкують якісь люди, особливо, коли він вибирався за межі палацу. Та й я іноді, під час прогулянок з коханим, бачила підозрілих типів, які робили вигляд, що просто перехожі, але наступного дня я знову їх помічала.

А одного дня Ольсен не прийшов. Ми домовилися зустрітися біля фонтану на центральній площі міста, я довго чекала, а його все не було. Вже вирішила йти додому, аж раптом до мене підійшов високий красивий чоловік у чорному плащі та капелюсі. Він увічливо привітався, вклонився і спитав:

- Неотора Магда? Я не помиляюсь?

- Просто Магда, - насторожено сказала я.

- Ну, не просто, якщо на вас звернув увагу сам принц Ольсен.

- Він не принц, - заперечила я.

- Це він вам сказав? - співрозмовник засміявся.

- А ви хто? - спитала я.

- Мене звати Тенебріс. Ольсен, мабуть, розповідав про мене, я Перший радник короля Дігона Високого.

- Так, - обережно сказала я. - Ви, мабуть, знаєте, де зараз Ольсен?

- Знаю, - оскалився маг. - Тому я й тут.

- З ним все добре? - я намагалася зберігати спокій, але все одно напружилася від поганого передчуття.

- Поки що - так, - посерйознів Тенебріс. - Все залежить від вас.

- Від мене? - я трохи не впала. - А до чого тут я?