Розділ 19. Магда

Коли ми з Мартусеєм готувалися до здійснення нашого авантюрного плану, зустріч з помічницею чорного мага була найнепродуманішою і найхиткішою ланкою нашого задуму. Що мені робити, коли я зустріну Магду? Вбити? А куди подіти потім тіло? Та й на вбивство я не була спроможна, знала це точно. Знерухомити? А де сховати потім? У шафі чи під ліжком? Ха-ха! Аж самій смішно. Не факт, що якийсь прибиральник чи покоївка не знайдуть її, поки буду відсутня. Накласти закляття сну? Ага, спатиме у своєму ліжку, а я сидітиму поряд. Хтось зайде (та ж покоївка, наприклад), і опа - а нас тут двоє!

Якби я була не одна, то з радістю переклала б вирішення цього питання на Бармуто, наприклад. Але я була сама. Отримавши інформацію про Магдине теперішнє життя і більш-менш уявляючи рівень її магічних навичок, я зовсім не знала її минулого. Звідки вона з'явилася в оточенні Тенебріса?  Хто вона для нього? Хто вона взагалі така?

Хоча якесь слабке відлуння з її недалекого минулого, сповнене ненависті й страждань, я навіть не знала, а відчувала. На кого була направлена та ненависть? Чому саме вона охороняє Аврелію? Ці та інші питання не давали мені спокою. Але я інтуїтивно відчувала, що Магда не зла сама по собі, не сповнена люті чи шаленства. Мабуть, якісь обставини, людина, ситуація, події змусили її стати такою, якою є зараз. В мене був один помисл, яким я ні з ким не ділилася. Це була ідея, що виникла на грані моїх почуттів та емоцій.

Я дивилася на Магду, точну копію себе, і почувалася дуже дивно. Можливо, відчувши мій погляд, вона відкрила очі.

- Хто тут? - схопилася дівчина і сіла на ліжку.

- Я, - промовила я і підійшла ближче. - Не лякайся, я не ворог, я хочу поговорити з тобою.

Магда здригнулася і кинула в мене закляття, чи то смертельне, чи то паралізуюче, я вже не розбиралася, бо різко пригнулася і відкотилася вбік. Біля вікна стояло крісло з широкою спинкою, я сховалася за нього і, визираючи звідти, прокричали:

- Магдо, стій, я не хочу битися! Повторюю, я не ворог!

Магда зіскочила з ліжка, схопила шпагу, яка висіла поряд на стіні, й направила в мій бік. Клацнула пальцями, і кімнату залило яскраве світло. Вона була в блакитній піжамі, скуйовджене волосся спадало на плечі рудими змійками, заспане обличчя цвіло ластовинням. Я наче дивилася на себе, як у дзеркало.

- Хто ти?

- Пообіцяй, що не нападатимеш, поки не вислухаєш мене! - гукнула я з-за спинки крісла.

- Ти, як бачу, та ще штучка, вдираєшся до мене вночі з невідомими намірами, ще й умови тут мені ставиш!

- Я просто хочу поговорити!

- Добре, я слухаю! Але знай, я озброєна, і пару заклинань точно маю в запасі!

- Добре, добре, я виходжу!

Я вийшла з-за крісла і простягла вперед руки, демонструючи, що беззбройна. 

- Послухай, це може тобі видатися дивним, навіть неймовірним! Але я твоя рідна сестра, Магдо!

Дівчина, яка хотіла ще щось сказати, запнулася на півслова, а потім голосно розсміялась.

- Хто-о-о? - протягнула вона крізь сміх.

- Твоя рідна сестра!

- Ні, ну, які недолугі зараз пішли вбивці й шпигуни! Казна-що вигадають, аби досягти мети. Тобі не здається, що чесним було б просто мене вбити! А не придумувати різні дурниці.

- Я не вбивця і не шпигунка, - заперечила я. - Я розкажу тобі свою історію, а ти вирішиш, правда це, чи ні.

- Мені навіть цікаво стало, які казочки ти мені розповідатимеш, щоб виправдати своє вторгнення! Я тебе уважно слухаю!

Я потягнулася до свого обличчя, Магда напрягалася:

- Гей, гей, ти що робиш! Якщо це спроба обманути мене, краще навіть не намагайся!

- Я повинна зняти маску.

Під настороженим поглядом дівчини я обережними рухами здерла з себе маску, яка досі була на мені після гримування під манекен, повільно розв'язала хустину і стягнула зі своєї голови. Моє волосся, таке, як і в Магди, розсипалося по плечах.

Ціла гама почуттів пробіглася по обличчю дівчини: від розгніваності й скептицизму до здивування і розгубленості. Вона пильно дивилася на мене, намагаючись зрозуміти, що відбувається. 

- Це що, подвійна маска? - спитала вона недовірливо. - Ти хочеш сказати, що можеш обманути мене якимось фокусом?

- Це не маска, Магдо, - запевнила я. - Ти ж маг, ти відчуваєш накладені чари, брехню й обман.

Дівчина скривилася, але шпагу, яку досі тримала направленою на мене, опустила. Хоч якийсь прогрес.

- Що за цирк? - все ще опиралася вона. - Це випробування на вірність? Тенебріс прислав тебе?

- А що, він не довіряє тобі? - вчепилася я в крупинку нової інформації. - Чому б це йому перевіряти тебе, Магдо?

- Бо знає, що я… - вона замовкла, зупинивши слова, ладні злетіти з її уст.

Спохмурніла, наче згадавши щось болюче й дратівливе, зі злістю задерла підборіддя і блиснула очима:

- Не знаю, хто ти, але в мене немає і ніколи не було ні батьків, ні сестер, ні братів. Я сама виживала в цьому світі! І так буде надалі! Ніякі самозванки не стануть мені на заваді!