Розділ 18. Одна

Я отямилася від того, що мені було дуже незручно лежати. Якесь лахміття, коробки, купа речей валялися на мені. Було темно. Я трохи полежала, прислухаючись. Тихо. Обережно, намагаючись зайвий раз не шуміти, скинула з себе речі, які прикривали мене, і піднялася на ноги. Я все ще була в фургоні. Трохи паморочилося в голові, мабуть, давалося взнаки те, що я довго перебувала без руху, або це був побічний ефект магічної настоянки. Витягнувши руки вперед, щоб не наткнутися на щось у пітьмі, я повільно підійшла до тієї стіни, де була моя оглядова шпарина. За кілька днів поїздки я добряче вивчила цей фургон, тож добре орієнтувалась у темряві.

Намацала проміжок між дошками і приклала око до отвору. Назовні було так же темно, як і тут. Отже, або надворі ніч, або фургон знаходиться в якомусь приміщенні. Мабуть, в приміщенні, бо не було чути ніяких звуків, якими завжди сповнена ніч під відкритим небом.

Я отямилася, значить, пройшло принаймні п'ять-сім годин після прийому магічного зілля. Швидше всього, передвесільний караван принца вже завершив свою поїздку, і ми в королівському палаці Ледума. За домовленістю, я мала чекати Бармуто в фургоні, доки він, зорієнтувавшись на місці, не прийде і не випустить мене. Що ж, почекаю. Я поїла й випила холодної кави з уже майже порожньої фляжки. Вже закриваючи фляжку корком, я раптом почула різкий звук у тиші. Це зарипіли завіси воріт, впускаючи в приміщення кількох людей.

- А я йому й кажу, ковінька тобі в спину, каретня ж не гумова! Так заставили його карету, що не добратися до неї. Треба всі вози переміщати, щоб вона виїхала. Раніше треба було сказати, що ж я зроблю, ковінька тобі в спину! А він - хочу їхати зараз же! Ну, от що тепер робити? - почувся писклявий голос якогось чоловіка.

- Треба подати карету, як не крути, - відповів йому інший голос, низький і хриплий.

- Та як, як? Таке робиться, таке робиться, ковінька йому в спину, а він на прогулянку серед ночі збирається! - знову сказав перший. 

- Ну, міністрові видніше, коли й куди йому їхати, - статечно відповів другий. - А що робиться - не наше діло. Хай хоч не тільки принца арештовують, а й самого короля Ругеора! Ми за каретами й фургонами дивимося. А карети нівроку собі, гарні!

- Ага, ага, ковінька йому в спину, оця ось, принцова, дуже доладня! Вже, мабуть, і не знадобиться йому, може, переробимо для своїх кого?

- Поки наказу не було, не чіпай нічого! Фургони й карети відтягти, карету міністра дістати і через півгодини подати! Чув мене? - наказав другий, видно, начальник.

- Та чув, чув, ковінька йому в спину, - заговорив знову любитель ковіньок. - А що, кажуть, війна буде?

- Не знаю, не чув, і тобі не раджу пхати носа не в свої справи! Королівський радник Тенебріс сам розбереться, що буде, а що не буде!

- Та я що, - задріботів словами перший, - я ж нічого, просто питаю.

І вони, продовжуючи розмову, вийшли назовні. Ворота в каретню лишилися розчиненими, бо скрипу я не почула. Ця розмова ошелешила мене. Принца заарештовано, а значить, схопили і весь його почет, і Марсану, і Бармуто також! Я залишилася в цьому фургоні напризволяще, замкнена. А це значить, що я повинна якось вибратися звідси, все розвідати і спробувати допомогти друзям, а також ще й виконати основне завдання - визволити Аврелію! Голова йшла обертом. Як це зробити? Я одна, сама-самісінька в кодлі ворогів! Мене аж в жар кинуло.

Так, Марто, зберися, заспокойся, візьми себе в руки! Ти знаєш приблизний план цього палацу, маєш інформацію про його мешканців, а також, у тебе є головний козир - твоя магія! Використання магії я намагалася відтягнути до останнього, щоб цього не помітили маги Ледума, а особливо, радник Тенебріс.

Я пробралася до дверей фургона і поторсала двері. Марно. Навісний замок з того боку лише тихо потеленькав. Що ж робити? Поки ворота каретні відкриті, я могла б прослизнути назовні. Я щільніше закуталася в свій темний плащ, який виділив мені Бармуто, натягнула хустку на самі брови і завмерла перед дверцятами виходу з карети. Від будь-якого магічного впливу я вже давно вигадала такий собі кокон, яким уявно обмотала себе з ніг до голови. Привідкрившись, я малюсінькою, майже невидимою мотузочкою магії потягнулася до замка. Відчула його спротив, уявила, як метал роз'їдає іржа. Сконцентрувалася ще сильніше, - і замок розсипався в порох. Я зразу ж закрилася від стороннього проникнення у захисний кокон, полегшено видихнула і вистрибнула з фургона. Присівши навпочіпки, закрила двері, а потім, тихо скрадаючись між каретами, почала пробиратися до виходу.

Надворі було темно і безлюдно. Місяць іноді визирав із-за хмар, освітлюючи все навколо блідим сріблом. Поки я спала в фургоні, наступила ніч. Великий огороджений двір біля каретні, накритий широким навісом та захаращений різноманітними екіпажами без коней, видно, слугував і ремонтним майданчиком, і складом. Попід огорожею валялися старі колеса, облучки, якісь дошки, ящики, голоблі… Біля двору виднілася висока й широка кам'яна стіна без вікон. Швидше всього, це була тильна сторона замку, де на задвірках і облаштували каретню й стайню. Бо десь фиркали коні, і я відчувала кінський запах.

Пройшовши через увесь двір, я підійшла до широких дерев'яних воріт. За ними вимощена бруківкою дорога трохи тяглася, а потім завертала за стіну замку, мабуть, до виїзду на основну дорогу.

Поряд у стіні я побачила двері, що вели, очевидно, в палац. Сторожко ступаючи, заглянула всередину. Нікого. Опустивши каптур плаща на голову, я впевнено і спокійно пішла вперед по вузькому коридору, ледь освітленому рідкими підвісними ліхтарями. Я думала так: якщо ховаєшся і крадешся, ти привернеш більше уваги, ніж коли просто йдеш, начебто у справах. По обидва боки траплялися зачинені двері, а десь попереду чулися приглушені голоси. Потім коридор розгалузився на кілька проходів. Я повернула наліво і побачила світло з напівпрочинених дверей, яке перерізало коридор на дві частини.