Розділ 15. Історія Бармуто

- Оце так поворот! - скрикнула я. - То ви батько Арсена?

- Так, Арсен мій син, - тепло поглянув дракон на Бармуто. - Це просто неймовірно, що ви опинилися саме тут, ви всі, і все так склалося! Мабуть, боги зглянулися над моїм горем і вирішили трохи допомогти мені!

- Ми провели ритуал на крові, і все збіглося! - підтвердив Арсен. - Якби не цей портрет, я б ніколи не знайшов своєї сім'ї.

- Якби не Муркотун! - засміялася я. - До речі, а де він?

- Я наказав своєму кухареві годувати його найвишуканішими котячими стравами, і тепер Муркотун майже весь час сидить на кухні. Мій кухар його обожнює!

- Але як? Чому Бармуто не знав, що він син дракона? Не з неба ж він упав. Десь же провів дитинство, потім влаштувався на роботу королівським блазнем! - засумнівалась я.

- Я не пам'ятаю свого дитинства і батьків. Мабуть, мені стерли пам'ять. Ах, ти ж, Марто, не знаєш моєї історії. Вчора я розповідав неоторові Мартусею про себе.

І Арсен розповів дивну й страшну історію про своє життя. З дитинства він пам'ятав тільки те, як був рабом. Рабство в Саліксії офіційно заборонене. Але у законодавстві чітко цей закон не прописано. Тому використання праці людей, які повністю залежні від свого господаря, дуже поширене. Сироти, безхатьки, боржники та інші люди, які потрапляють у скрутні життєві ситуації, вимушено працюють у багатих хазяїв, стають начебто їхньою власністю. Арсена також продав одному заможному магові власник пересувного театру. Хлопчика знайшли непритомного на лісовій дорозі. Він нічого не пам'ятав про своє колишнє життя. Спочатку його використовували як служку, помічника на побігеньках, потім він став грати маленькі дитячі ролі у спектаклях, навчився грати на гітарі, жадібно запам'ятовував вірші та уривки з п'єс. Це був найкращий період його дитинства. Але театр розорився, і власник вимушений був віддати, точніше, продати хлопця зустрічному магові, який якраз шукав собі помічника. Але не помічники потрібні були цьому магові, а людський матеріал для його сумнівних магічних експериментів. На Арсенові та ще кількох дітях, яких маг нелегально тримав у своєму підвалі-лабораторії, він випробовував нові магічні настоянки та заборонені магічні закляття. Це були жахливі роки. Майже всі його сусіди по нещастю повмирали від невдалих випробувань. З'являлися нові, але й вони швидко гинули. Лише Арсен тримався, бо мріяв вирватися з цього пекла, втекти і… помститися.

- Тепер, згадуючи той жахливий період, - розповідав Бармуто, - я розумію, чому вижив. У мені була кров дракона, яка так чи інакше нейтралізувала чужу магію.

Одного дня в'язні-раби у підвалі почули якийсь шум і крики. А потім до них прийшли люди у військовій формі і забрали з цього страшного місця. Злочинну діяльність мага було викрито, і його надовго відправили в тюрму, а Бармуто став вільною пташкою. І ноги самі понесли його до місцевого театру.

- Я умовив узяти мене на роботу помічником театрального мага. Спочатку він не хотів брати мене, але коли я показав кілька оригінальних магічних фокусів, яких навчився у колишнього господаря, то отримав і дах над головою, і роботу, яка була мені до душі. Я пройшов складний шлях від помічника мага до королівського блазня, але ні хвилинки не жалкую про свій театральний вибір. Це моє.

- Так, сину, ти багато пережив. І ти дуже талановита людина. Але ще ти й дракон. Не забувай цього. Рано чи пізно тобі також прийдеться злетіти в небо, - нагадав хлопцю Мартусей.

- Але ж цього досі не відбулося! - скрикнув Арсен.

- "У кожного дракона свій для час для крил і польоту!" - так казав мені мій батько, - відповів йому дракон.

- Сподіваюся, це буде не під час вистави в театрі, - засміявся Арсен. - Це було б якось недоречно. Або на вечірці в Ореста!

- А як ви познайомилися з Орестом? Я бачу, ви дружите, - спитала я, вражена цією історією.

- Коли-небудь розкажу, - розсміявся Арсен. - Ми з ним спочатку билися на дуелі через одну неотору, яка флітрувала з нами обома, а потім подружилися і обоє кинули дівчину, заради якої була вся та колотнеча. Зараз згадаєш, - то сміх бере!

- Як добре, що ти вижив, Арсене! - щиро вигукнула я. - Світ тепер має талановитого митця. Я давно хотіла зізнатися тобі, що я твоя палка шанувальниця!

- Я радий, - кивнув хлопець. - А сьогодні Мартусей мені повернув сопілку, яку знайшли на Співаючих болотах, де я, видно, загубився, заблукав після викрадення. Соллі зберегла її.

Арсен витяг із нагрудної кишені дитячу іграшку-сопілку і показав мені.

- Сину, кажи на мене тато, я так скучив за цим, - попросив дракон.

- Так, тату, - знітився Бармуто, - я ще не звик до того, що в мене є сім'я… І мама.

Всі трохи помовчали. Я пила чай і думала, чи змогла б я витримати такі складні випробування, які пережив Арсен.

- Так, і мама, - повторив після паузи задумливо Бармуто. - Ми ж хотіли поговорити з тобою, Марто. Про дуже важливу справу.

Мартусей посерйознів і повернувся до мене.

- Марто, у мене, тобто у нас, - виправився він, - є велике прохання до тебе. Це питання життя і смерті. Тільки ти можеш нам допомогти.

- Я? - здивувалась я і розгублено подивилася на дракона.

- Так, ти. Ми хочемо просити тебе допомогти нам врятувати Аврелію!