Розділ 10. Про що розповів дракон

Холодний вітер жбурнув в обличчя дрібні крапельки дощу. Було дуже холодно і темно. Ми вийшли з темниці за поріг, і світлячок над стелею погас. Стало ще темніше. Мої очі трохи звикли до темряви, але побачити щось не вийшло, бо ми швиденько пройшли  по стежині до великої громадини замку, який мав вигляд чорної тіні у пітьмі. Бабуся відкрила масивні двері, і ми зайшли всередину.

Замок вражав монументальністю, архітектурною довершеністю і… закинутістю. Видно було, що у великій залі і коридорі, який ми проходили, давно нікого не було. Кімната, в яку ми зайшли, була величезною, але якоюсь пустою. Замість люстри над стелею висіли магічні світляки, а люстру наче хтось вирвав із корінням. На стінах обдерті, дорогі колись шпалери, у вікні замість скла магічні штори-загороди.

В центрі кімнати стояв масивний письмовий стіл, за яким сидів чоловік.

Коли ми увійшли за старою до кімнати, він піднявся назустріч. Це був високий красивий мужчина, чорне волосся спадало на плечі, одяг старовинний, дорогий. У чоловіка був владний погляд і колючі очі.

- Ось, Мартусейку, - ще з порога гукнула бабця, - я їх у лабораторії знайшла. Ти мав рацію, світилося, то вони там микалися, бідолахи. А ще на мене як накинулися, - наябедничала, - то я заледве жива лишилася. Зовсім мене, бідну, замучили!

- Дякую, Соллі, - тепло посміхнувся чоловік бабусі, - можеш іти, я з усім розберуся. І підготуйте кімнати для моїх гостей.

- Та вже й так зрозуміло, що в нас ночуватимуть, - погодилася та, - міг би й не казати. Хоч я б іще подумала, чи не лишити їх знов там, де були, в лабораторії тій, щоб знали, як на стару жінку нападати. Ребра он досі болять…

Так, бурмочучи собі під ніс, бабуся вийшла з кімнати.

- Не звертайте уваги на її слова, - сказав чоловік, - няня Соллі дуже добра, але хоче здаватися строгою. Вона одна з наших слуг-людей, які залишилися нам вірними і підтримали мою родину у складні часи. Отже, вітаю вас у моєму замку, - сказав він. - Мене звати Мартусей. А ви принц Орест? - безпомилково звернувся він до Його Високості.

- Так, - відповів Орест, насторожено дивлячись в очі чоловікові. - Але мені незрозуміло, чому нас доправили сюди, вірніше, викрали з королівського палацу.

- Я все поясню, - сказав чоловік.

Він запропонував нам сісти на диван, який стояв біля стіни. Ми всілися, і він продовжив, дивлячись переважно на принца.

- Вас викрали, Ваша Високосте, бо в мене не було іншого виходу. Справа в тому, що я дракон.

- Що?  - аж подалася вперед Марсана, яка до цього гидливо розглядала килим під ногами. - Що за жарти? Дракон - це велика тварина. Чи пташка? - озирнулася вона на принца. - Ну, яка літає, має величезні крила і пожирає людей! Але ж ви людина!

- Так, я дракон, який зараз перебуває у вигляді людини, - пояснив Мартусей. - Ми можемо перевтілюватися в людей, це одна з наших особливостей.

- Значить, наші легенди не брешуть, ви справді можете бути схожими на людей і маєте розум! - вигукнула я.

Я одразу ж повірила в те, що цей чоловік дракон. Може, мені хотілось у це вірити, а може, мене вразили його очі, які були зовсім не схожі на людські, золотисті, блискучі.

- Ну, іноді й про людину важко сказати, чи має вона розум, - гмикнув дракон. - Так от, я повертаюся до нашого викрадення. По-перше, викрадав я лише принца. Те, що разом з ним тут опинилося так багато людей, - для мене несподіванка! По-друге, як я вже сказав, у мене не було іншого виходу, бо певні обставини загнали мене в глухий кут. І по-третє, це викрадення стане корисним і вам, Ваша Високосте, і всьому королівству Саліксії. Бо саме від вас зараз залежать доля королівства і подальше його існування.

- Я не можу довіряти драконові, якщо ви справді дракон, оскільки ваша репутація в нашому королівстві, м'яко кажучи, не дуже гарна. Адже від вашого нальоту на королівство п'ятнадцять років тому постраждало і загинуло дуже багато мешканців Саліксії. Люди не забули, як це - гинути від вогню з драконячої пащі, витягувати з-під завалів мертвих чи поранених родичів, втрачати рідний дім і майно.

Дракон спохмурнів, вірніше, він аж почорнів на обличчі від цих слів принца. Здавалося, він ледве стримує емоції, аби не вибухнути гнівом. Тому подальша його мова була дуже стриманою і рівною, але за цим спокоєм відчувався грім і блискавки.

- Ваша Високосте, п'ятнадцять років тому на ваше королівство напав не я, а моя дружина, Аврелія. То вона, сповнена люті й ненависті, розпачу і страждань руйнувала ваші будинки і вбивала ваших людей. І робила вона це з дуже вагомої причини. У неї викрали сина!

Всі були вражені. Навіть Марсана перестала з себе корчити манірну даму і відкрила рота від здивування.

- Так, це була моя дружина, - з сумом повторив Мартусей. - Саме за кілька днів перед викраденням я змушений був  покинути свою родину, аби разом зі своїм братом Геронієм вирушити у навколосвітню подорож. Це традиція усіх драконів, які стають повнолітніми і хочуть одружитися. Щоб завести сім'ю, дракон мусить облетіти весь світ і накопичити собі якнайбільше скарбів, щоб збудувати замок для дракониці і майбутніх дітей. У свій час і я облетів увесь світ.

- А навіщо ж ви знову полетіли? - спитала я. - Ви ж усе маєте.

- Це була подорож мого брата. Справа в тому, що Героній -  дракон особливий, - печально хитнув головою Мартусей. - Він має прозорі крила.