Розділ 9. "Культурненько"?

Велика енциклопедія Саліксії пояснює назву "Зернисті гори" від їхньої подібності до куп зерна. Наче хтось узяв і насипав величезне каміння купами, як зерно. Я ніколи не була в Зернистих горах, але бачила малюнки у книгах. Схожості, скажу я вам, мало. Гори як гори. Купи зерна в них побачить хіба що людина ну з дуже розвиненою уявою. Але вченим видніше.

У горах здавна видобували залізну руду. На півночі існувала велика мережа шахт, які після нальотів дракона були спочатку покинуті, а потім знову відновили свою роботу.

Дракон жив у Зернистих горах завжди. Навіть, кажуть, не один. У книгах пишуть, що люди бачили принаймні чотирьох різних драконів. Може, помилялися, бачили одного, тільки по-різному. Де і як жив дракон, так ніхто й не міг дізнатися. Прилітав він десь із захмарних високих гір, куди ще не ступала нога людини. Харчувався дикими тваринами, благо у гірських лісах їх було багато. Зрідка налітав на гірські чи полонинні поселення і крав худобу в селян. Але ніколи не нападав на людей. Про це свідчать історичні пам'ятки і наукові дослідження попередніх років. Але потім щось сталося, і дракон як здурів.

П'ятнадцять років тому великий сірий дракон прилетів аж до столиці королівства, спустошуючи все на своєму шляху. Що було далі, знають усі. Загинуло багато людей, було спалено півміста, аж поки дракона змогли приборкати. І нинішнє пророцтво про те, що звір знову на волі, налякало багатьох.

Коли я бачила дракона на малюнках, які робили очевидці, що на свої очі його бачили, мене завжди вражала його краса. Не сила (а був він дуже сильним, бо міг підняти у повітря величезні валуни), не величина (він був дуже великий, людина поряд з ним здавалася маленькою і безпомічною), а саме краса. Неймовірно красиве створіння! Граційній вигин шиї, широкі вражаючі крила, блискуче сильне тіло, де кожна лусочка, яка його покривала, мінилася різними кольорами. Так, очевидці зображали дракона різними кольорами. Хтось бачив його блакитним, хтось зеленим, коли він прилітав до столиці, - був сірим. Якийсь науковець навіть пояснював це тим, що дракон змінює колір залежно від певних умов і обставин, як хамелеон. Я думала: "Невже така прекрасна істота може бути такою кровожерливою? Адже якщо дракон є твариною, то тварини не нападають просто так, лише коли голодні, чи захищають свою територію, дітей, здобич… Але якщо дракон має розум, то щоб бути таким агресивним, має бути вагома причина".

Чи мають дракони розум? Про це сперечалося вже не одне покоління науковців, так і не дійшовши до єдиної думки. Існувало багато легенд і казок, в яких дракон міг перетворюватися на людину, тобто мав ще одну іпостась. Мені хотілося б у це вірити, але я дуже сумнівалася.

Ми сиділи в напівтемряві на лаві біля Марсани і думали про Зернисті гори, куди нас хтось переніс за допомогою телепорту. Наступила ніч, віконце потемніло. Світлячок під стелею ледь світився, ми були стомлені й голодні. Але хоч не хотілося пити. Орест і Бармуто допили вино з глечика (я трошки спробувала і відмовилася). Марсана спала.

Було дуже холодно. В мене зуб на зуб не потрапляв. Бармуто зняв свого плаща і накинув на мене, за що я була дуже йому вдячна. Хоча зразу ж отямилася:

- А як же ви?

- Ми щось придумаємо з Орестом, - сказав блазень. - І давай на ти, Марто, не до церемоній зараз. До речі, мене звати Арсен. Бармуто - це моє сценічне ім'я.

- Добре, Арсене, - погодилась я. - Але коли потрапимо назад, додому, повернемося до церемоній. Бо бабуся, не дай боги, якщр почує, - буде мені на горіхи. Вона дуже строга в таких питаннях.

- А мені можна звертатися до вас на ти? - запитав принц, серйозно поглянувши на мене.

- Та мені здається, що ми вже давно на ти, - посміхнулася я.

- Ну, наче й так, але… Ти… Ви ж не знали, що я принц. А мені сподобалося бути простим незнайомцем. Бо з ним ви були щирою, природною і розкутою. А з принцами дівчата, ну, як це краще сказати, не такі безпосередні та невимушені, - принц заплутався і замовк.

- Вам, Ваша Величносте, спочатку треба вирішити, хто ви, чи принц, чи незнайомець, чи поєднання обох образів, - відрізала я. - І що це за слова про те, що я розкута? Що ви цим хочете сказати? Що я легковажна?

Принц вже не радий був, що зачепив цю тему. 

- Та ні, ви неправильно мене зрозуміли, неоторо Марто.

Він ще щось хотів говорити, але його перервав Бармуто.

- Оресте, помовч. Чим більше ти сперечаєшся з дівчиною, тим більше ти будеш неправий. Повір моєму досвіду. Марта дозволяє тобі звертатися до неї на ти. Я правильно зрозумів? - він запитально глянув на мене.

- Так, - кивнула я.

- От і добре, - лагідно сказав блазень і продовжив, посміхнувшись, - а то ви так сперечаєтеся, що я можу подумати, що ви небайдужі один до одного.

Ми з Орестом перезирнулися і відвернулися один від одного. От іще! Щоб я та закохалася у цього дурисвіта! Та ніколи! Хай він буде сто разів принцом і навіть королем! Брехун. Розкута! Безпосередня! Це він, мабуть, згадує про моє бродіння у фонтані. І не буду тут червоніти!

Я встала на ноги і пішла ближче до дверей, щоб ніхто не помітив, яка я схвильована. На руках у мене сидів Муркотун. Я грілася об нього, а він об мене. Жук, якого він хотів зловити, давно вилетів у вікно.

Раптом кіт настовбурчив вуха і перестав муркотіти. Він дивився на двері, за якими чулися якісь звуки. Наче хтось намагається вставити ключ у замкову щілину.