Розділ 6. Я збираюся на бал

- Бабусю, я зовсім не хочу бути схожою на зефірку! Або на торт! - кричала я із-за ширми, де приміряла чергову бальну сукню. - У мене й так фігура, м'яко кажучи, нестандартна. А ще ці рюшечки, шлярочки, оборочки… Ти хочеш, щоб я увесь час думала про те, яке я страшидло у цьому наряді? Я й так про це думаю майже щохвилинно!

Це була вже, мабуть, десята чи дванадцята сукня, яку я приміряла в магазині пані Жаконель, відомої у столиці модистки. Пошити нове плаття за півдня було нереально, тому ми з бабусею вирішили купити готове. Мені пропонували різні фасони та кольори, але всі вони зовсім мені не подобалися. Бабуся вислуховувала всі мої критичні репліки і погоджувалася. Ми шукали щось особливе, у чому я не мала б вигляд товстої корови. Ну, можливо, воно б хоч трохи покращило мій вигляд. І це вже був би плюс. Але такого плаття не було. Всі були світлого, переважно рожевого чи канаркового кольору (ах, невже це останній писк моди, хай йому?), або обшиті шлярками та рюшами, що дратувало мене ще більше. Дзеркала у магазині були звичайні і показували мене у всій моїй красі: товста руда незграба з веснянками на всі щоки. Я намагалася зайвий раз не дивитися на себе.

Пані Жаконель теж сиділа поряд з бабусею за маленьким столиком і задумливо споглядала мої митарства. Потім вона раптово піднялася і сказала:

- Мені здається, я знаю, що вам треба!

І пішла десь углиб магазину, довго там вовтузилася, а потім винесла вішак із ще однією сукнею.

- Сукні зелених відтінків частенько підходять рудоволосим дівчатам. Для повненьких панянок найбільш доречними є сукні смарагдового відтінку, або ж кольору трави, - пояснила вона і подала мені сукню. - Приміряйте, я думаю, це саме те, що ви шукаєте.

Сукня була світло-смарагдового кольору, вона підкреслювала яскравість моїх зелених очей і чомусь дуже гармонійно поєднувалася з рудим волоссям. Мені сподобалося навіть декольте (це мені, яка завжди ходила в темних балахонах!), не дуже глибоке, якраз таке, щоб я почувалася комфортно. Сукня не обтягувала мене, як ковбаску, бо мала лиш трохи приталений крій і вузенький сріблястий поясок. Мені в ній імпонувало все: матерія, яка була легка і міцна водночас, поділ, який спадав аж до підлоги, рукави три чверті. 

Виявляється, я дуже давно не дивилася в дзеркало на себе справжню! У цій сукні я була якась інша. Ні-ні, я залишалася така ж товста, руда і веснянкувата, але все ж інша.

- О так, ви в ній бездоганна! - просяяла модистка, побачивши мене.  - Ця сукня надає вам стрункості, демонструє красу ваших форм, перетворюючи недоліки в достоїнства, прикрашає ваш образ, роблячи урочистим і водночас спокусливим!

Спокусливим?! Ого, це слово явно не про мене! Але сукня мені сподобалась. Із дзеркала на мене дивилася зовсім незнайома дівчина (так, трохи в тілі, але хто з нас не має недоліків?) з пишними формами. І розпатланим волоссям! От лихо. Ще зачіску треба. І взуття.

Зі взуттям я вирішила не заморочуватися, одягти зручні чорні туфлі на низьких підборах, які часто взувала, виходячи з дому у справах. Все одно сукня довга, їх не буде видно. Хоч у цьому себе пожалію, бо високі підбори я вже не переживу! А зачіску зробила мені бабуся, зібравши волосся ззаду в якийсь неймовірний пучок.

Я була готова їхати на бал! І ще я була готова признатися собі, що, можливо, я трохи помилялася щодо себе і своїх габаритів, і що я не така вже й бридка.  Ось що значить вдалий одяг! Маю підозру, що швачки і модистки використовують магію!

Вже коли ми в кареті їхали на бал до королівського палацу, бабуся сказала мені:

- У цій сукні ти дуже схожа на свою матір. Їй теж личив зелений колір. Ти обов'язково сподобаєшся принцу, якщо він не дурень.

- Бабусю! - обурено вигукнула я, - Який принц! Я зовсім не хочу ставати чиєюсь нареченою! Просто так склалося, що я повинна бути на цьому балу. А може, принц кривий дурнуватий бевзь, ти не подумала про це? Я ж його ніколи не бачила. 

Справді, ніхто ніколи не бачив принца, сина короля, бо в нашому королівстві була дуже давня традиція виховувати дітей короля разом зі звичайними дітьми. Вони вчилися інкогніто, під чужими іменами спочатку у звичайній школі, а потім у Магічній академії (якщо мали хист до магії), Вищій школі цілительства або Військовому університеті. Так діти вінценосних осіб ближче знайомилися з життям і проблемами свого народу, вчилися бути не лише управителями, але й громадянами своєї країни. І це, на мою думку, правильно. Якщо не помиляюся, то на балу принца всі побачать уперше за довгий час, що минув від часів його дитинства.

- Не думаю, - заперечила бабуся. - Наскільки я знаю королівську родину, там завжди народжувалися толкові хлопці. Я просто кажу, що ти симпатична дівчина. Головне, щоб принц вибрав собі наречену сьогодні, і якось уже почалось вирішення проблеми з драконом.

- А ти, бабусю, бачила дракона?

- Так, дитино. Це було в той час, коли він прилетів до нашого міста і почав спалювати і руйнувати будинки. Тоді було дуже багато поранених. Моя група лікарів-цілителів працювала день і ніч, рятуючи жителів міста, аж поки дракона не відігнали від столиці бойові маги. Потім Мартіус приспав його дуже сильним закляттям і телепортував у легендарну Фортецю, яка знаходиться високо в Зернистих горах на краю нашого королівства. Там дракона помістили у спеціальну магічну клітку, де він спав до вчорашнього дня. Сьогодні зі мною зв'язався мій старий товариш, бойовий маг Лоренс, який підтвердив, що дракона немає у Фортеці. Де він і куди полетів, поки ніхто не знає.