Розділ 1. Як я себе не люблю!

Мене звати Марта. Я - жирна, товста, гидка, ряба корова! Та ні, краще свиня! Ох, і не люблю я себе. У моєму домі немає дзеркал на стінах у кімнатах. От зовсім немає! Ще коли я купила свій маленький затишний будиночок (дякую дідусеві, який залишив мені невеличку спадщину!), я зразу ж наказала познімати усі дзеркала зі стін.  Правда, у ванній кімнаті є дзеркало, яке вмонтоване у стіну. Але воно невеличке і магічно деформоване. Я вже не поскупился, добряче заплатила магові-ремонтнику. Зате тепер коли я дивлюся у дзеркало, то зовсім не бачу своєї веснянкуватої круглої мармизи. Там видно звичайне обличчя звичайної пересічної дівчини двадцяти років. Дзеркало трохи викривлене і видозмінює моє обличчя і фігуру (ох, це мій біль!), не показує веснянки, чітким овалом окреслює мої щоки, демонструє русяве волосся (а не як у мене, руде, майже морквяне). Такою приведеною до посереднього образу я собі подобаюся більше. 
Бо насправді я - жирна свиня! Вага у мене на десять (а то й на п'ятнадцять, бо я давно не зважувалася!) кілограмів більша, ніж я хотіла б мати.  
А одяг! Ви б бачили ці широченні лахи у шафі! Звичайно, прокидаючись зранку і збираючись на роботу, ви думаєте, що б ото його таке надягнути? Відкриваєте шафу і приміряєте купу одягу, аж поки вам не видається, що ви досягли ідеалу і в цьому будете неперевершена сьогодні. Чи не так? О, я знаю ці хвилини радості, коли приміряєш сукні чи спідниці і подобаєшся собі. Це в мене було років із десять тому, коли я була маленька і гарненька.  
А тепер я товстенька і гидкенька. Отак запхаєш руку до шафи, що витягнеш - у тому і йдеш. Все одно ти нікому не потрібна і нікому не цікава, така товста і незграбна. 
- Неоторо, - каже моя служниця і домоуправителька в одній особі, пані Хелена, - вже час їхати. Карета чекає. 
- Так, - хутко скручую на голові волосся і накидаю на плечі бузкову шаль. - Вже йду.  
Сьогодні у мене важливий день. Кожного року у День Перевертання Годинника у королівському замку збираються молоді дівчата столиці аби взяти участь у традиційній святковій церемонії. Це дівчата з благородних родин, які мають Знак на тілі. А от величезний пісочний годинник у здоровенній Часовій залі в цей день відраховує останні піщинки року. Кожна піщинка підписана і наділена певним пророцтвом. Це пророцтво стосується всього королівства і обов'язково збудеться у новому році. Такий магічний ритуал був започаткований ще тисячу років тому легендарною королевою і великою магессою Гларелою Великою. Королева зачарувала триста п'ятдесят піщинок (саме стільки триває рік), вклавши в них колосальну магічну силу. Кожного дня на дно Годинника падає одна піщинка, відраховуючи новий день. У кінці року остання піщинка зберігає у собі пророцтво на наступний рік. Завдяки магічним пророцтвам наше королівство є досить багатим і щасливим. Щоб годинник не ламався і завжди був повен магічної сили, в останній день року до королівського палацу збираються дівчата зі Знаком. І для цього не обов'язково бути магом. Обрані виступають провідниками магічних потоків, які насичують годинник силою. Я буду брати участь у ритуалі вперше. Дуже хвилююся.