Розділ 4

— І де знаходиться дім твоєї сестри?

— Вже близько, он там, за рогом.

Далі дівчина йшла мовчки, ступаючи обережно й насторожено оглядаючи все довкола.

На мене ні разу не глянула. Невже я їй зовсім байдужий?

Сестра насторожено оглянула нас.

—Невже не можна було займатися коханням в будинку? Чи так кортить підхопити якусь інфекцію. Їй-богу поводитеся гірше малих вовченят.

—У нас нічого не було, —змучено відповіла Вамі. Видно було, що вона ледь тримається на ногах —не дивно після стількох обертів на день.

—Тоді, чому вона гола? – звернулася сестра до мене.

— Нібито я поводжусь як Скажений, кинувся на крихітку, доньку Карателя, щоб добряче так збезчестити, — пожартував я.

— Отжеж лисій син, —замахнулася на мене сестра.

— Такий, який є.

— Значить, ти донька того божевільного. Що ж, вовченята не відповідають за вчинки вовків. Мене звати Аму, — сестра простягнула руку Вамі.

— Я й справді не відповідаю за вчинки свого батька. Але відповідаю за свої. Перепрошую за те, що порушила спокій вашого лігва. Мене звати Вамі-Боро, — подала вона руку Аму.

—Думаю, ми поладнаємо, — розсміялася Аму.

— Авжеж, — у відповідь усміхнулася Вамі-Боро.

— Я зараз... — сказала сестра й вийшла у іншу кімнату.

Через кілька хвилин повернулася з з теплою піжамою й вовняними шкарпетками.

— У нас тут часто буває холодно, особливо восени.

— Чого стоїш? — звернулася вона до мене.

— Дай дівчині як слід перевдягнутися. Вийди у вітальню, не заважай. Вовча дупо.

Вітальня залишилася такою затишною, як завжди.

 Світлі стіни увішані сімейними фотографіями.

Ось на цій, що висить навпроти каміна, — тато: кремезний, високий, із довгим сріблястим волоссям. І ми ще малі, сидимо навколо нього. Аму — по центру, ми з Вуму — по боках. Мама стоїть збоку та усміхається. Тендітна і гарна.

А на тій, що над каміном, — родина сестри: син і чоловік. Вони  працюють в іншому місті, приїжджають лише на вихідні. Аму сумує, але терпить.

— Чого притих? Подобається? — усміхнулася сестра.

— Не дуже, — збрехав я.

— Тоді залиш Боро у мене.

— З якого це дива? Вона моя… гостя.

— Не лякай дівчину! В неї був важкий день. Ще й залишитися наодинці зі збудженим вовком, — грізно сказала Аму.

— Але ж вона моя гостя і не збиралася спати в тебе, — намагався опиратися я.

— Луму, ти забув одну річ. Вамі-Боро — донька Карателя. Їй непристойно спати з чоловіком наодинці.

Вамі-Боро зблідла й стиснула кулаки, але нічого не сказала.

— Що ж, Аму, ти права, сестричко, як ніколи. Доньці Карателя справді потрібно відпочити.

—Побалакали — та й годі. Ви, мабуть, голодні?

— Я б кабана з’їв, такий голодний.

Сестра поставила на стіл дві тарілки із запеченими реберцями, картоплею та салатом. Поруч — настоянку на чебрецю.

Сама вона не їла, лише спостерігала.

Як казав наш батько, хочеш ліпше взнати перевертня — нагодуй його. Якщо перевертень гидує твоєю їжею, значить, він не поважає й не довіряє тобі.

Вамі їла мало. До м’яса майже не торкнулася, лише трохи поколупалася в салаті.

— Що ж...я, мабуть, піду. Доброї ночі, — я обійняв сестру. —Дякую за вечерю.

Гості я лише кивнув і вийшов з дому.

Пробігтися по лісу у ночі було напрочуд приємно.

День видався напруженим, хотілося трохи розслабитися.

А біг допомогає зібратися з думками.

 Все ж таки в мене найкраща сестра у світі.

Як мудро вона нагадала мені, що треба триматися подалі від зграї Карателя.

Я й справді ледь не зійшов з розуму від тієї білявки, а Аму вчасно нагадала мені про батька — і мені стало ніяково.