Розділ 4

— І де знаходиться дім твоєї сестри?

— Вже близько, он там, за рогом.

Далі дівчина йшла мовчки, ступаючи обережно й насторожено оглядаючи все довкола.

На мене ні разу не глянула. Невже я їй зовсім байдужий?

Сестра з цікавістю оглянула нас.

—Невже не можна було займатися коханням в будинку? Чи так кортить підхопити якусь інфекцію. Їй-богу поводитеся гірше малих вовченят.

—У нас нічого не було, —змучено відповіла Вамі. Видно було, що вона ледь тримається на ногах — не дивно після стількох обертів на день.

—Тоді, чому вона гола? – звернулася сестра до мене.

— Нібито я поводжусь як Скажений, кинувся на крихітку, доньку Карателя, щоб добряче так збезчестити, — пожартував я.

— Отжеж лисій син, —замахнулася на мене сестра.

— Такий, який є.

— Значить, ти донька того божевільного. Що ж, вовченята не відповідають за вчинки вовків. Мене звати Аму, — сестра простягнула руку гості.

— Я й справді не відповідаю за вчинки свого батька. Але відповідаю за свої. Перепрошую за те, що порушила спокій вашого лігва. Мене звати Вамі-Боро, — подала вона руку Аму.

—Думаю, ми поладнаємо, — розсміялася сестра.

— Авжеж, — у відповідь усміхнулася Вамі-Боро.

— Я зараз... — сказала сестра й вийшла у іншу кімнату.

Через кілька хвилин повернулася з теплою піжамою й вовняними шкарпетками.

— У нас тут часто буває холодно, особливо восени.

— Чого стоїш? — звернулася вона до мене.

— Дай дівчині як слід перевдягнутися. Вийди у вітальню, не заважай. Вовча дупо.

Вітальня залишилася такою затишною, як завжди.

 Світлі стіни увішані родинними фотографіями.

Ось на цій, що висить навпроти каміна, — тато: кремезний, високий, із довгим сріблястим волоссям. І ми ще малі, сидимо навколо нього. Аму — по центру, ми з Вуму — по боках. Мама стоїть збоку та усміхається. Тендітна і гарна.

А на тій, що над каміном, — родина сестри: син і чоловік. Вони зараз працюють в іншому місті, й приїжджають лише на вихідні. Аму сумує, але терпить.

— Ти чого тут застиг? Ми вже готові.

Рожева піжама сестри була Боро трохи завелика, але вона виглядала цілком непогано.

Мені, втім, було байдуже, що на ній надягнуто — для мене вона все одно виглядала сексуально. Навіть ще сексуальніше було уявляти її струнке тіло під цим безформеним одягом.

— Чого притих? Подобається? — запитала сестра.

— Не дуже, — збрехав я.

— Тоді залиш Боро у мене.

— З якого це дива? Вона моя… гостя.

— Не лякай дівчину! В неї був важкий день. Ще й залишитися наодинці зі збудженим вовком, — грізно сказала Аму.

— Але ж вона моя гостя і не збиралася спати в тебе, — намагався опиратися я.

— Луму, ти забув одну річ. Вамі-Боро — донька Карателя. Їй непристойно спати з чоловіком наодинці.

Вамі-Боро зблідла й стиснула кулаки, але нічого не сказала.

— Що ж, Аму, ти права, сестричко, як ніколи. Доньці Карателя справді потрібно відпочити.

—Побалакали — та й годі. Ви, мабуть, голодні?

— Я б кабана з’їв, такий голодний.

Сестра поставила на стіл дві тарілки із запеченими реберцями, картоплею та салатом. Поруч — настоянку на чебрецю.

Сама вона не їла, лише спостерігала.

Як казав наш батько, хочеш ліпше взнати перевертня — нагодуй його. Якщо перевертень гидує твоєю їжею, значить, він не поважає й не довіряє тобі.

Вамі їла мало. До м’яса майже не торкнулася, лише трохи поколупалася в салаті.

— Що ж...я, мабуть, піду. Доброї ночі, — я обійняв сестру. —Дякую за вечерю.

Гості я лише кивнув і вийшов з дому.

Пробігтися по лісу уночі було напрочуд приємно.

День видався напруженим, хотілося трохи розслабитися. Біг допомагає зібратися з думками.

 Все ж таки в мене найкраща у світі сестра. Як мудро вона нагадала мені, що треба триматися подалі від зграї Карателя. Я й справді ледь збожеволів від тієї білявки, а Аму вчасно натякнула мені про батька — і мені стало ніяково.

Вдома було надто порожньо. Бляха! Вуму зараз, мабуть, розважається з тією красунею, що підцепив у барі.

А я… Як я примудрився взагалі зв’язатися з тим дівчиськом! От же ж ведмежа пастка! Перед очима знову виникли вишневі, манливі губи. Клята дівчина не дає мені спокою! Ледь стримався, щоб не завити! Холодна ніч, розставляла всюди свої приманки.

Я взяв пляшку вовчої настоянки — треба було напитися та лягти спати! Інакше я не втримаюся й зірвуся. Поводжуся як незріле вовченя! Ніколи ще такого не було.