Сказати неможна промовчати

На вулиці світило тепле сонечко. Це були перші, настільки, теплі дні, коли можна було прийти на роботу вже в зовсім легкій одежі. Я обрала легенький комбінезон та побігла на роботу.

Біля вуличного апарату з кавою поряд із входом в приміщення офісу, вже збиралися колеги. Я підійшла поближче та привіталась з усіма. Всі були в дуже гарному настрою. Тепле травневе сонечко підняло його всім.

Ми стояли пили каву та говорили про вихідні, розказуючи, хто як їх провів. Зібралися вже всім, окрім одніє колеги, яка щойно з’явилася на горизонті. Вона була одягнута в світло-зелену трикотажну сукню, яка обтягувала її фігуру. Вона вела себе якось невпевнено, прикривала руками свій живіт. Я придивилась краще і зрозуміла. Колега дуже сильно набрала вагу і плаття обтягувало її так сильно, що була видна кожна складка на животі та боках.

- Всім привіт! - Веселим, але трохи напруженим голосом привіталась колега, яка щойно підійшла. - Дивлюсь, сонечко всіх трохи роздягнуло?

Всі засміялися і погодилися з нею. Колеги мовчали, тому я мала взяти це на себе і сказати їй:

- О так, сьогоднішній одяг показав хто що їв цієї зими. - Почала максимально тактовно, на мою думку, я, намагаючись почати з жарту. - Ти так вагу набрала за цю зиму, тобі б краще було одягти плаття оверсайз, а то це плаття підкреслює всі твої зайві кілограми.

- Вона хворіє ж і приймає ліки, які дали гормональний збій. - Почула я крізь сміх колег від когось з них.

Я повернулась до колеги в світло-зеленому платті, щоб вибачитися і побачила, як її очі починають заповнюватися сльозами, а тримячими руками вона почала прикривати живіт ще більше.

- Вибач, не знала, але щодо плаття - це правда. - Почала я. - Я ж не зі зла, я навпаки хочу як краще для тебе.

- Знаєш що? - Переходячи на підвищений голос почала колега в світло-зеленому платті. - Щоб кожного разу, коли ти надумаєш таким чином комусь допомогти, коли тебе про це не просили, у тебе пропадав голос!

Колеги замовкли і тихенько спостерігали за нами. Я була дуже зла на слова колеги. Таке сказати - це занадто, тим паче я не бажала їй зла чи якось поглузувати з неї, а вона таке сказала. Я намагалась ретельно підібрати слова, щоб не доводити далі її до істерики, але й пояснити їй, що та не права було необхідно:

- Послухай мене…

- Я все скзала і продовжувати з тобою розмову не планую. - Перебила мене колега. - Ти перегнула палку. Розмова закінчена. Нам час йти працювати.

Вона швидко пройшла повз мене і зайшла у двері, а всі колеги тихенько, опустивши очі, пішли за нею в офіс.

День був якоимось напруженим, хоча всі колеги наче швидко і забули за ранковий інцидент, а я так просто відпустити цю ситуацію не могла. Тому вирішила після роботи провести тихий вечір вдома за переглядом відео, розслабитися та відволіктися.

Зробивши всі справи вдома, я відкрила Тік-Ток і почала гортати відео. В основному це були якісь смішні відео, які дуже піднімали настрій. В одному з відео, де дівчина розказувала як вона займалась благодійністю десь в Індії, допомогала не захищеним верствам населення, вона сказала «на протязі», хоча правильно «протягом». Я не витримала і вирішила написати їй про це в коментарях:

«Ви зробили дуже гарну справу, але є одне але, Ви сказали «на протязі», хоча правильно «протягом» Це так - на майбутнє.»

В цю ж мить я відчула якесь полегшення, але одразу ж відчула дивне першіння десь в горлі і захотілося кашляти.

- Я захворіла чи що? - Звернулась я до свого рудого кота і помітила, що голос почав наче трохи хрипіти.

Я вирішила одразу заварити собі чаю з трав, щоб не захворіти вже точно. Ось так в перші теплі дні я десь застудила горло. Але нічого, вип’ю гарячого чаю і завтра буду знову в строю.

Останні робочі дні перед вихідними голос так і хрипів. Нічого не допомогало. Я вже і ліків накупила, і до лікаря на понеділок записалася. Лишається тільки чекати прийому та пити те, що маю.

На вихідних ми домовилися з подругою сходити на каву і прогулятися парком. Тому я зможу трішки відволіктися від своєї проблеми з голосом.

Сонце сідало вже набагато пізніше. Квітучі дерева пахли. У повітрі стояв запах весни. Жуки літали біля дерев, а їх гудіння зовсім не дратувало, а тільки піднімало настрій від наближення літа. Одяг вже був зовсім легенький. Увесь парк був просто заповнений людьми. Всі гуляли та відпочивали. Дуже багато фаст-фудів різних відкрилося. Атмосфера була неймовірною.

Подруга підійшла до мене ззаду налякавши мене.

- Привіт, красуня! - Привіталась подруга. - Не лякайся, сьогодні я тобі нічого робити не буду!

Ми розсміялися та радісно обійнялися.

- Привіт! Як я рада тебе бачити! - Хриплячим голосом відповіла їй я.

- Ого! Подругою, а що це за голос курця зі стажем тридцять років?

- Взагалі-то, це не смішно. - Зробила я вигляд, що образилась. - Не знаю навіть, що сталося. Декілька днів назад різко почав хрипнути голос і нічого не допомогає. До лікаря записалась, але вільне віконце тільки у понеділок. Але ти краще розкажи, що там у тебе сталося.

Ми взяли по каві та пішли сіли на лавку біля невеличкого озера.

- Коротше, я тобі зараз розкажу про свого хлопця і нашу з ним ситуацію, тільки так, я не хочу порад чи щоб мене жаліли, я просто хочу виговоритися та проговорити свою проблему в голос, втомилася вже тримати все в собі, це давить із середини. - Почала розмову подруга.

- Та без проблем. Як тобі буде зручне. - З розумінням відповіла їй я. Дійсно, бувають моменти, коли хочется просто виговоритися і нічого більшого. Тримати все в собі дуже заважає вільно жити. Тому, я її розумію.

- Він став холодним. Зранку, коли я ще сплю, він їде не роботу. Увесь день працює і приїзжає додому десь близько десяти вечора. Вдома він їсть, сидить в телефоні і лягає спати. І так, я розумію, що він хоче для нас кращого життя, хоче здійснити всі мрії. Але…ну камон, ми стали просто сусідами. Він цілує мене, коли я сплю перед роботою і цілує, якщо не засне, в щоку перед сном. На цьому абсолютно все! Я не пам’ятаю, коли він обіймав мене, коли у нас був секс востаннє, коли ми ходили на побачення. А як тільки я намагаюсь спокійно поговорити про це і знайти компроміс, наприклад, кожного вечора пів години ми просто спілкуємося, обіймаємося, коротше, проводимо час тільки разом, він починає бубоніти, що я знову йому мізки роблю. - Вона зробила паузу і видихнула. - Я розумію все, він втомлюється, у нього нема сил, розумію, що все це тимчасово, поки ми не купимо свою власну квартиру, але мені теж вже важко. Ну якось так. Фух, навіть легше стало, дякую, що вислухала.