Скасована війна

На річковій гладі грали останні промені призахідного Сонця. Вітер поступово посилювався. Зі сходу наближалася гроза. У важких свинцевих хмарах час від часу спалахували яскраві блискавки. Долинав віддалений гуркіт грому.

Катамаран ледь помітно погойдувався на хвилях. Я затишно розташувався на кормі, закутавшись у плед і стискаючи в руках потужний бінокль. Мені дуже подобалося милуватися навколишньою природою, а особливо птахами, що пролітали повз. Мені сьогодні впродовж дня зустрілися лелеки, гуси, горобці, качки, орли, куріпки та фазани. Десь у глибині душі я заздрив їхній повній свободі та безтурботності. Адже вони у будь-який час могли полетіти куди завгодно, незважаючи на кордони, митниці, візові обмеження та інші штучні й безглузді людські перепони.

Зненацька налетів сильний порив вітру, розгойдавши судно. Я встав, сховав бінокль у чохол і склав плед. Пора було вечеряти.

Я зайшов у каюту, зачинив за собою двері й клацнув тумблерами на невеликій панелі керування. На катамарані загорілися ходові вогні. У каюті спалахнуло світло.

Звичними рухами я дістав із висувних шухляд сковорідку, обробну дошку, тертку, ніж і борошно. Потім вийняв із невеликого холодильника яблука, моркву, кефір та яйця. Я дуже люблю різного роду оладки, особливо з яблуком і морквою. Тому намагаюся їх готувати якомога частіше й завжди зберігаю на борту запас усіх необхідних інгредієнтів.

Приготувавши рідке тісто, я налив соняшникову олію на пательню, зачекав, поки вона нагріється і почав обсмажувати оладки з двох боків до утворення золотистої скоринки. Потім заварив чорний чай й сів вечеряти, спостерігаючи крізь ілюмінатор за грозою, що поступово посилювалася.

Блискавки раз у раз відбивалися від Дніпра, вода якого стала майже чорною. Каюту немов заливали нескінченні фотоспалахи. Грім гуркотів майже не перестаючи. Пориви вітру налітали мов скажені, відчутно розгойдуючи катамаран.

Я квапливо склав брудний посуд у кухонну мийку, одягнув куртку і вийшов на ніс судна.

Важкі дощові краплі гулко барабанили по палубі та сонячним панелям на даху каюти. На воді від їхнього падіння розходилися безліч пересічних кіл. Швидко оберталися лопаті обох вітрогенераторів. Я накинув капюшон і почав хутко вибирати якір. Потім перейшов на корму, де сів біля човнового електромотора й взявся за його ручку. Катамаран почав набирати хід, розвертаючись до берега.

Ще в обід, здалеку побачивши перші важкі свинцеві хмари, я уважно оглянув берегову лінію в бінокль і помітив затоку, в якій можна буде перечекати грозу, що насувалася. Мені звичайно ж слід було йти до цієї бухти дещо заздалегідь, але сьогодні над Дніпром пролітало безліч різних птахів, часто навіть цілими зграями. Тому я спостерігав за ними до самого вечора, знаходячись собі досить далеченько від берега.

У майже суцільній темряві я увійшов у затоку. Ходові вогні давали мені достатньо світла для безпечного маневрування, тому я заплив на саму середину бухти, розвернув катамаран та кинув якір. Я роздивився навколо: спалахи блискавок раз у раз висвітлювали дерева і чагарники, що нависали над затокою.

Я зайшов у каюту, щільно задраїв обидві двері й всі ілюмінатори, потім вимкнув освітлення і ліг собі спати.

● ● ●

Ранок видався похмурим. Низьколетячі хмари здавалося майже зачіпали верхівки дерев. На щастя за ніч вітер вщух і навіть трохи потеплішало.

Я дістав дворучний спінінг, зробив кілька десятків закидів у різні боки бухти й навіть декілька разів змінив блешню. На жаль, риба абсолютно не цікавилася моїми блешнями, що коливалися й оберталися, не кажучи вже про звичайні срібні та золоті. Вона навіть залишила поза увагою особливо уловисту блешню з рельєфною текстурою, яка під час проводки створювала безліч відблисків і додатково ще мала спереду реалістичні лупаті оченята.

Нарешті я здався, сховав спінінг у шафу в каюті й сів на кормі на лавку, розташовану біля невеликого наглухо прикрученого до палуби столика.

Як же мені все-таки подобалося жити наодинці з матінкою природою. Це просто неможливо було висловити жодними словами. Я щохвилини відпочивав душею і тілом, насолоджуючись навколишньою красою, тишею і спокоєм.

Раніше я часто ходив у піші туристичні походи. Але з часом мені якось набридло тягати за плечима важкий рюкзак, місити чоботами бруд, а також щодня повторювати одноманітний, схожий на сізіфову працю, процес розкладання і складання намету та облаштування табору. Все це мене почало просто стомлювати й відбивати будь-яке бажання до піших походів. В останні подорожі я все довше і довше залишався на місцях стоянок, намагаючись максимально насолодитися дикою природою та позбутися обридлої рутини.

Зрештою я навіть зовсім перестав ходити в походи, дедалі більше і більше замислюючись про те, щоб побудувати десь у дрімучому лісі невеликий дерев'яний зруб. Але я все ж таки добре розумів, що в мене немає жодного інтересу довго сидіти на одному й тому ж місці. Мене тягнуло в подорожі, в далекі й незвичні мандри. Я хотів щодня бачити дещо нове і відкривати для себе щось незвідане. Таке життя було саме для мене.

Одного чудового дня мій погляд упав на фізичну карту України з розгалуженою мережею річок, озер і водосховищ. Я подумав про те, чому б не побудувати катамаран? Адже це позбавить мене від багатьох тягот у поході. Фактично у мене завжди буде з собою облаштоване житло і я зможу ходити водними дорогами туди, куди тільки забажаю, цілими місяцями перебуваючи в далеких мандрах.

Наприклад, я в будь-який момент зможу собі не поспішаючи вирушити з Києва вниз по течії Дніпра на самий південь, помандрувати трохи по Південному Бугу і нарешті набравшись сміливості навіть вийти в самісіньке Чорне море. Мене завжди вабила до себе морська риболовля.

Я аж ніяк не з тих людей, хто відкладає свої мрії на безвік. Тому вже наступного дня я взявся до планування катамарана. На щастя, моя інженерна освіта давала мені змогу самостійно вирішити це завдання і заощадити певні кошти.