Загублені картини

Полювання за слідами

Олеся стояла в місцевій художній галереї, вдивляючись у картини на стінах. Вони були гарними, але не викликали в неї того відчуття, яке вона очікувала. Її погляд зупинився на невеликому куточку, де висіли старі полотна без підписів.
 

— Це роботи невідомих художників? — запитала вона у доглядачки галереї, літньої жінки з короткою сивою стрижкою.

— Не зовсім. Один із цих художників — Антон Ковальчук. Він зник багато років тому, залишивши лише кілька своїх робіт.

Олеся завмерла.

— Ви впевнені, що це його роботи?

— Абсолютно. Їх передала нам одна жінка… Лариса, якщо не помиляюся.

Це ім’я знову різонуло її серце.

— Чи можу я їх оглянути ближче?

Жінка кивнула, і Олеся підійшла до полотен. Вона помітила, що одна з картин зображує пляж біля скель — той самий, де вона знайшла скриньку. Але щось у тінях на полотні здалося їй дивним.

Тримаючи картину під іншим кутом світла, вона побачила ледве помітні лінії, які нагадували символи з книги, знайденої на горищі.

— Чи є ще якісь його роботи?

Доглядачка задумалася.

— Один чоловік колись забрав кілька полотен для реставрації, але так і не повернув. Я можу дати його адресу.
 

Невідомий колекціонер

Адреса привела Олесю до старого будинку на околиці містечка. Двері їй відкрив чоловік років шістдесяти з густою сивою бородою й холодним поглядом.

— Що вам потрібно?

Олеся показала фото картини з галереї.

— Мені сказали, що у вас можуть бути інші роботи Антона Ковальчука.

Чоловік на мить знітився, але швидко взяв себе в руки.

— Це правда. Але навіщо вони вам?

— Я його родичка, — збрехала Олеся, відчуваючи, що не отримає правди інакше.

Чоловік кивнув і запросив її всередину.

Будинок був заставлений картинами. Деякі з них були накриті тканиною, ніби власник боявся, що хтось побачить їхній зміст.
 

— Він був талановитий, — сказав чоловік, зупиняючись біля однієї з картин. — Але його роботи — не просто мистецтво.

— Що ви маєте на увазі?

— Вони приховують історії. Деякі кажуть, що й скарби. Інші — що прокляття.

Олеся підійшла до однієї з картин і помітила ту ж символіку, що й на першій. Це не могло бути збігом.

— Я хочу купити ці картини, — сказала вона, сподіваючись, що чоловік погодиться.

Він вагався, але врешті погодився.

Секрети на полотнах
 

Повернувшись додому, Олеся почала вивчати нові картини. Їй знадобився цілий день, щоб скласти фрагменти символів у єдину схему. Вони зображували маршрут до місця, яке знаходилося десь за межами містечка, у старій занедбаній церкві. Її серце калатало від хвилювання. Наступного ранку вона вирушила в дорогу.

Забута церква

Церква стояла на узвишші, оточена мохом і чагарником. Стіни були тріснуті, а вікна вибиті. Вона увійшла всередину й відчула, як холод пробігся її шкірою.

На підлозі виднілися сліди чиїхось кроків — значить, тут хтось був нещодавно. У вівтарі вона помітила невеликий отвір. Там лежав ще один згорток — листи й креслення. Проте, коли вона відкрила їх, то почула кроки за спиною.

Розкриття правди

Це був той самий чоловік з будинку колекціонера.

— Я попереджав вас, — сказав він. — Деякі секрети небезпечні.

— Але чому? — запитала Олеся. — Що тут приховано?

Він замислився.

— Це не просто історія кохання. Антон і Лариса намагалися врятувати щось більше — старовинні документи, які могли викрити таємниці минулого. І вони знали, що за це заплатять ціну.

— А я? Я також у небезпеці?

— Якщо продовжите, так.

Але Олеся вже не могла зупинитися. Вона взяла креслення й вийшла з церкви, знаючи, що попереду — ще більше розгадок.

Спадок, що змінює долю

Удома вона знову сіла за роботу. Карти, креслення, листи — усе вказувало на одне місце в лісі. Цього разу вона взяла ліхтар і невеликий ніж, відчуваючи, що її подорож може бути небезпечною.

Прийшовши до вказаної точки, вона знайшла стару кам’яну плиту. Під нею був тунель, що вів у підземелля.

Підземний сховок
 

Олеся зупинилася перед отвором у землі, куди вела вузька кам’яна сходинка. Від неї війнуло сирістю й давниною, але вона не відступила. Відчуття, що саме тут знаходиться відповідь, яку вона шукала, було надто сильним.

Ліхтар освітив вузький тунель. Стіни були оббиті каменем, на деяких місцях виднілися сліди часу — волога, цвіль і павутина. Олеся просувалася вперед, тримаючи ножа в руці, ніби це могло її захистити.
 

Пройшовши кілька метрів, вона помітила двері. Вони були дерев’яні, потріскані, але все ще міцні. Вона штовхнула їх, і вони піддалися зі скрипом.

Всередині кімнати, освітленої лише її ліхтарем, знаходилися полиці з книгами, кілька ящиків і великий сейф.
 

Олеся підійшла до столу, на якому лежав старий записник. Відкривши його, вона побачила знайомий почерк. Це були записи Антона.

“Ларисо, якщо ти читаєш це, значить, мені не вдалося повернутися. Ти знаєш, що ці документи важливі не тільки для нас. Вони можуть зруйнувати тих, хто керує цим містом і його темними таємницями. Але я вірю, що правда мусить вийти на світло. Бережи себе.”

Її серце забилося сильніше. Вона почала переглядати документи в ящиках. Це були старі записи про продажі землі, схеми оборудок і документи, які могли довести незаконне привласнення майна впливовими людьми міста ще десятки років тому.

Загроза в темряві

Раптом вона почула шурхіт. Хтось наближався до підземелля.

Олеся швидко загасила ліхтар і сховалася за стелажем. Вона відчувала, як серце калатає в грудях.

— Я знаю, що ти тут, — почувся голос того самого чоловіка, якого вона зустрічала раніше.