Частина 1. "Зірка, що котиться з неба". Розділ 1

Юрій, Роксана і Ластівка чекали на човен, що мав забрати їх на "Північне сонце", та раптом Роксана відчула, наче хтось кличе її. Наполегливо кличе, з відчаєм, ніби вона стала його останньою надією. Дівчина відкрила компас, запитуючи, і стрілка зробила кілька обертів, відповідаючи.

Роксана здивовано дивилася на стрілку, що вказувала напрям, злегка тремтячи.

– Корабель зачекає, – голос юного капітана був трохи зверхнім. – Ходімо. Там Ажи де Сентан.

Ластівка глянула на подругу з недовірою. Юрій теж не вірив, що тут міг опинитися товариш Яроша.

– Ажи де Сентан? Софія казала, що він і Фенікс зійшли з корабля, але це було давно і далеко звідси.

– От ми і перевіримо. Він неподалік.

Роксана першою пішла берегом до скель, що височили вздовж узбережжя, іноді заступаючи у воду.

Ластівці та Юрію нічого не залишалося, як слідувати за нею. Небо світлішало, віщуючи наближення світанку.

Химера провела Ричарда через будинок на внутрішнє подвір’я, де на них чекала Асана Санарін. Радник Імператора зупинився, жестом запрошуючи пірата вийти на середину.

– Я хочу, щоб ви зняли з неба для мене зірку, – Химера глянула на Асану Санарін, яка хотіла заперечити. – Знаю, тільки випускники Імперської Зіркової школи вміють ставити запитання зіркам і відкривати цей секрет стороннім заборонено.

Асана Санарін опустила погляд: ще ніколи радник Імператора так легко не читав у неї в серці. А Химера вела далі:

– Але ти, Асано Санарін, поки надто слабка, щоб сперечатися з волею зірки. Забагато віддала, виконуючи прохання де Сентана.

– Тут був Ажи? – не втримався Ричард.

Радник Імператора повернувся до пірата, посміхаючись.

Якщо ви читаєте цю книгу не на сайті booknet.ua, вона вкрадена в автора.

– Правильно кажеш, Ричарде, він був тут. Ти поставиш зірці запитання. Я скажу, яке саме, коли зірка опиниться у твоїх долонях, – і знову звернувся до жінки: – Якщо ви зробите мені послугу, я вас відпущу.

– Знаємо ми ціну твоїм обіцянкам, – пирхнув Ричард. – Що ж ти ув’язнив піратів, які тобі продалися?..

– А я не обіцяв їм свободи, – урвав його мову радник Імператора, зиркнувши на небо, де на сірому тлі танули останні зірки, та найяскравіші залишалися. – Я обіцяв, що захищатиму їх від піратів, якщо ви здогадаєтеся про їхню зраду. Тому і відхилив твою кулю, Ричарде. А все інше вони собі придумали, загралися. То щиро билися за вас, то щиро служили мені, ловлячи закляття. А щирість буває лише одна, у неї не можна гратися.

Ричард дивився в землю. Він розумів слова Химери і навіть підтримував, але як зневажливо ворог відгукувався про чуже життя...

– Поверни мою долю, Химеро, – тихо попросила Асана Санарін.

Очі чорнявого чаклуна стали крижаними, коли він подивився на капітана, що наважився ставити йому умови.

– Поверну, якщо ти знімеш для мене зірку, – радник Імператора відступив, щоб їм не заважати. – Починайте.

Асана Санарін несміливо махнула рукою, пишучи закляття, та другий рух додав їй упевненості, ніби саме закляття вело її і підтримувало. Вогненно-золоті письмена осипалися яскравим пилом, схожим на той, що розсипала фея, підпалюючи ворожі кораблі. Асана Санарін чаклувала натхненно, хоч це була не перша зірка, чий рух вона зупинила на небосхилі, а Ричард просто захоплено дивився.

Він уже бачив, як те саме закляття писав Райн. Те саме, але інше... Інші почуття вкладав сивочолий піратський капітан у вогненний малюнок чарів, свою зірку шукав, а цій чарівниці було все одно. Вона вибрала на передсвітанковому небосхилі найяснішу зорю, і Ричард відчув, як вслухається світ у відлуння, в яких тремтить плетиво закляття. Зірка зупинилася, поки не знаючи, що потрапила в пастку, і тепер чарівне відлуння її полонить, потягнувши вниз.

Вогненна куля пливла у долоні Асани Санарін, яка підняла руки над головою. У сяйві знятої зірки жінка здавалася схудлою і блідою, а по синій сукні пливли темні хвилі. Чарівниця простягнула зірку Ричарду, тримаючи у долонях, мов найбільшу цінність, ніби від мерехтливого сяйва залежить майбутнє світу. Сірі очі Асани Санарін благали, бо зірка палила її, розуміючи, що більше не побачиться з небесними подругами. Та Ричард вагався лише кілька секунд, він прийняв зірку з рук чарівниці.

І в ту мить, коли світло зірки єднало їх, Ричард відчув, наскільки ця жінка втомлена, знекровлена внутрішньою боротьбою. Вона була такою самою бранкою у цьому будинку, як і він, і так само підкорювалася наказам із примусу, хоча раніше радо вела свій корабель під гарматний обстріл і перемагала. Але зараз чарівниця була така знесилена, що не тільки не змогла б відібрати у зірки життя, а й ледь спромоглася зманити зірку на землю. Асана Санарін ледве стояла на ногах.

(малюнок)

Тримаючи зірку, Ричард повернувся до Химери. Його блакитні, нині зовсім не темні очі світилися не тільки відблисками зіркового проміння, а й рішучістю, в якій немає місця страху.

– Правильно кажеш, Еладаре: не можна щиро служити обом сторонам, – зірка танула, вмираючи, сяйвом скапувала крізь пальці, не дочекавшись запитання радника Імператора. – Не можна одночасно бути і графом Елігерським, і піратським капітаном. По-справжньому вірний ти будеш або Імперії, або Морю.