Розділ 3

...Солдати завели Ажи до кімнати, вікна якої виходили на площу з блакитними ялинами, і залишили наодинці, з ким він так прагнув зустрітися.

Радник Імператора стояв біля вікна, милувався своєю столицею під рожево-молочним небом. Ажи мовчав, не наважуючись мовити першим. Нарешті Химера повернулася до нього.

– Відчуваю, ти прийшов просити, Ажи де Сентане. А ті, хто просять, стоять на колінах. Звичай такий.

Радник Імператора не сміявся з нього, просто йому було цікаво, як де Сентан себе поведе.

Ажи опустився на одне коліно, схилив голову, та в серці запекло. Не від приниження, а від відчуття, що він робить велику помилку.

– Що ж, я тебе слухаю, – холодно промовила Химера.

– Я прийшов просити за своїх друзів... – гіркота клекотіла в горлі, не даючи говорити. – Звільни їх.

– За друзів? – перепитав радник Імператора, не виказавши голосом своїх почуттів, хоча думки свої Ажи не міг від нього приховати. – Гадаєш, двом зрадникам легко домовитися? Маєш рацію. Встань.

Де Сентан підвівся, зустрівшись із безжальним поглядом Химери.

– Чому ти називаєш себе зрадником?

– А хіба ти не думав, що я зрадив свій народ, змушуючи давніх обирати між життям і службою Імператору? Чи такі чутки до тебе не доходили? Бути того не може...

Химера не посміхалася. Ажи здалося, нутрощі захолонули від голосу ворога, а радник Імператора говорив далі.

– Іди сюди. Стань біля мене.

Ажи на ногах, що відмовлялися йому служити, підійшов до Химери. Тепер вони разом дивилися на молоду столицю.

– Що ти бачиш? – з цікавістю запитала білокрила.

– Я бачу місто, яке швидко будується. Швидше, ніж це можна уявити. Швидше, ніж це можливо.

– Так, зручно будувати, коли можеш наказувати часу. Але я бачу не місто, Ажи, я бачу Імперію, яка поглине весь світ. І буде вона моєю. І тільки кілька міст категорично відмовляються визнати моє панування. Сентан, наприклад.

Краєм ока Ажи бачив, що радник Імператора дивиться на нього.

– Могутні чари захищають твоє рідне місто, але найскладніше подолати волю захисника. Та захисник не в місті, а стоїть поряд зі мною, і доки ти живий, в місто мені не увійти.

Ажи заплющив очі, щоб не виказати свого страху.

– Та якщо я вб’ю тебе, для Сентана оберуть нового захисника. Тому заради величі своєї Імперії я піду на угоду з тобою. Я відпущу твоїх друзів із в’язниці. Тільки Лінта я відправив у похід. Чудово, що хтось із вас, піратських капітанів, встановлюватиме мій прапор на завойованих землях. Ти так не вважаєш, Ажи?

Запитання, та Химері було байдуже, чи отримає відповідь.

– Едвард... Люди звикли бачити чорну статую на площі. Та його можна звільнити, якщо хтось із тих, хто його шанує, поділиться з ним власним життям. Від крові камінь тріскається. Ти можеш звільнити товариша, хоча я маю сумнів, що тобі стане на те відваги. Джонатана, Маріан і Кристофера я затримувати в місті не стану. Хоча... навіть для Едварда і Лінта я можу дещо зробити: менше жахіть для Едварда і хоча б примара волі, а Лінт не буде мучитись довго, якщо його смертельно поранять.

Ажи де Сентана пронизало холодом: милість це була чи чергове знущання?.. У крижаному погляді ворога немає насмішки, але моторошно стає, коли він дає такі обіцянки...

– А з мого боку що? – Ажи дивився на поки що самотню чорну статую, на яку з волі Імператора перетворили Едварда.

– Ти віддаси мені Сентан, відмовившись його захищати. Я ж знаю, як чарами розірвати твій зв’язок із містом. Але на те має бути воля захисника. Щойно чарівний захист осиплеться і Сентан стане моїм, твої друзі залишать столицю. Та й тебе я не полонятиму – підеш, куди схочеш.

Ажи мовчав, він не міг вирішити зараз. Химера пропонувала йому зраду, але відмовившись, він би втратив можливість допомогти друзям. Між зрадами змусив його обрати білокрилий ворог.

– Я можу подумати? – запитав Ажи.

– Можеш, – на диво легко дозволила Химера. – Та недовго. Сам розумієш: світ змінюється, і непокора знецінюється.

Ажи розумів, але відчував, що його відпускають. Хай і тимчасово, хай і в межах міста, та дають повірити у примарну свободу. Було гірко усвідомлювати, наскільки він насправді невільний, наскільки жахливі це місце і цей палац. Та йому забракне духу припинити страждання: що би не сталося, але треба жити, – і цьому щонайперше вчили його з дитинства. Вчили їх усіх...

Радник Імператора теж замислено дивився на свою столицю, та раптом голос його змінився, а сказані слова були іншими, хоч і не менш жорстокими, і наче стали відповіддю на розпачливі думки Ажи.

– Світ змінюється... У стількох піснях оспівується велич Саркону, та я не чув жодної, яка відображала б його суть. Велич Саркону будувалася на крові, а життя там не вартувало й дрібної монети. Багатьох сьогодні дивує, як можна торгувати людьми, а для тої "найвеличнішої з імперій" це було звичною справою, яка не викликала подиву ані у рабів, ані у господарів. Втратити свободу було легко, навіть якщо не надто швидко кинувся в ноги правителю чи якомусь багатію. Втратити життя ще простіше...