3

Михайло першим відійшов від зціпеніння, в яке його увігнала ця сцена:

- Чого стали, ми ще курган не знайшли. Сергію, ходімо?

Сергій кліпав очима, переводячи погляд із власної руки до фігури, що продовжувала віддалятися. Юрко швидко сховав у рюкзак стаканчик та пляшку з водою. І дорога продовжилася. Попереду ще залишився доста великий відрізок шляху. Хоча Сергій згодом повеселів. крокував тепер насвистуючи якусь мелодію, дозволив невеличкий привал на перекус, та навіть жартував.

- Вже дуже близько, - попередив Сергій, так само не відриваючись від екрана.

Юрко крутив головою, намагаючись зрозуміти де курган, але степ кругом був такий самий плаский, хіба що злегка горбистий, наче земля пішла зморшками. Він все порівнював побачене уві сні, тому не помітив ніяких змін у ландшафті. Крім того, читав він що деякі кургани бувають високими, навіть 20 метрів заввишки. А де тут таке? Нічого й близько не було, схожого на очікування.

- Я нічого не бачу, - не втримався він. - Де це, близько?

Михайло посміхнувся:

- Не дивно, що не бачиш, але ми майже на місці. Ось цей невеличкий горбик — то земляний вал, яким зазвичай оточують кургани. - Юрко подивився під ноги. - Так-так, ти на ньому стоїш. Я правильно кажу, Сергію?

Сергій погоджуючись кивнув. Він вже перейшов через вал і наче кроками відміряв відстань. Якщо й була якась невеличкий насип, то настільки незначна, що в буянні колючих кущів, це не спадало на очі. Так само як і вал, який був зовсім низьким, мав не рівномірні висоти, та місцями зовсім зливався з навколишньою землею. Одне таке пониження його рівня було чітко навпроти Сергія, та ще одне, схоже, за його спиною. Ліворуч від Юрка.

Михайло вже скинув рюкзак на землю, попередньо потоптавшись по траві, щоб зробити площину. Він витягнув деталі металошукача із сумки та зосереджено збирав свій інструмент.

Сонце застигло у майже білому, гарячому небі. Коли хлопці зупинилися, їх наздогнала спека. Здавалося, що поле стало розпеченою пательнею, навкруги гуло від комах та жару.

- Чого він такий низький? - Не заспокоювався Юрко.

- Я б на твоєму місці так не переймався з цього приводу. Будемо вважати, що нам допомогли трактори, коли вирівнювали поле, орали його, готуючи під засівання. Таке буває, якщо поважний пан отримує дозвіл, та присвоює собі у власність заповідні землі.

- Розрівняли курган... Ти це серйозно? Це ж пам‘ятка! - Обурився Юрко, але під роздратованим поглядом Сергія замовк, бо зрозумів, навіть не почувши вголос його питання: “Якщо ти такий правильний, то якого біса тут робиш?”

- Менше прийдеться копати, на тому красно дякую. - Беззлобно вклинився Михайло, та кинув лопату поруч з Юрком, а сам підійшов до Сергія.

Досить швидко Михайло з Сергієм зорієнтувалися. Без зайвих розмов, Михайло вставив собі у вуха навушники, щоб сигнали від металошукача не розсіювалися серед степового вітру, який, до речі, підсилився. На вказаному жестом напрямку почав проходити з пристроєм туди-сюди й досить швидко пожвавився, схопив лопату й зробив перший коп. Сергій озброївшись іншим пристроєм, назви якого Юрко не знав, швидко перевірив той невеличкий земляний відвал. Потім звернув увагу на Юрка, віддав йому своє розпорядження:

- Чому стоїш? Лопату в руки та давай сюди!

Втрьох робота закипіла. І перші знахідки, не далеко від земляного валу, біля його західного пониження — рештки кінських кісток й кінської збруї, не змусили на себе довго чекати. Сергій дуже поспішав, його очі забігали, як у навіженого. Він не дав товаришам як слід зупинитися на цьому місці, взяв другий металошукач і від місця попередньої знахідки пішов на схід, ближче до центра гіпотетичного кола, яке повинен був окреслювати цей вал. Він бубонів щось собі під ніс, не зважав на піт, який просто дощем тік по його лицю, шиї та вже просякнув футболку.

- Юрко, Михайло, з лопатами сюди! - Скомандував хлопець, коли, лише йому одному пристрій дав сигнал у вуха. - Та киньте ото все, ось центральне поховання... Швидше!

Його поспіх можна було зрозуміти. Хмари згущалися низькі й чорні. Сонце смалило нещадно, вітер ніс пил та колючі гілки, котив по полю відірвані кущі перекотиполя. Небо не просто ущільнювалося над їх головами, воно починало гуркотіти. А східний обрій вже повністю зник за стіною дощу. Верхній, дерновий шар землі по центру кургану, з коріннями та будяками, товариші наспіх відкидали у сторону. Навіть не перевіряючи, чи не вийняли вони раптом чогось коштовного... Сергій попередив, що центральне поховання завжди глибше ніж коні та слуги, тому ні в кого не виникло зайвих питань з цього приводу.

Вони копали мовчки та швидко. З-за помітного заглиблення нижче рівня землі, чулося лише часте дихання та різкі звуки лопат об втрамбовану землю. Вже можна було розгледіти поховальну камеру квадратної форми, що виокремлювалася з основного шару землі дерев‘яними рештками. Сергій обережними рухами лопати як би відколював землю від стінок поховання, Михайло копав ближче до центру, Юрко викидував земляний відвал з ями.

Зверху розносилися зітхання прийдешньої грози, яка закручувала над розкопом хмари, але поки не пролила жодної краплі. Час від часу Сергій дивився у небо та міцніше стискав держак лопати. Навіть коли Юркові прийшла слушна думка, накрити це місце чимось на кшталт брезенту, та продовжити вже назавтра, не вистачило духу запропонувати це. Піти, поки дощ не впав їм на голови й не потопив у розритій поховальній ямі. Йому азарт так само передавався, з цим нелогічним відчуттям — якщо не зараз, то вже ніколи...

Та ось лопата Михайла вперлася у щось металеве. Він присів майже навколішки, а Сергій поспішив до нього. Маленькою лопаткою хлопець став просто відкидати землю вбік. Поступово вивільняючи з глинистого ґрунту якийсь металевий посуд. Знаючи як повинно все бути у таких похованнях, він з виглядом експерта об‘явив, що тут рештки супровідного обіду. Й швидко змістився до протилежного краю ями. Досить швидко він знайшов людські кістки. Не надто намагаючись зберегти в цілісності та нерухомості скелет, він відколупував грудки землі. Його в цей момент не цікавила історичність знахідки — тільки елементи оздоблення, прикраси на рештках одягу. Михайло випрямився у весь зріст і став за спиною Сергія не заважаючи йому.