7. Теракотові Бешкетники

Цього разу ніяких перетворень. Може скоро ранок і сон закінчується? Ромчик не знав, що й думати, тож перестав через те перейматись. Друзі пішли далі, але земний мандрівник помітив, що колір піску змінюється. Все ставало коричневим та навіть, радше, теракотовим, як китайські статуї воїнів.

- Як тут гарно! – вигукнув Ромчик. – Тут все ніби з пластиліну. Так цікаво! Можна зробити щось необхідне для подорожі й не треба чаклувати.

- Ми входимо до Теракотщини. Тут тобі не піски і навіть не пластилін, а глина. Тут треба бути обачним і розважливим. Пам’ятай, що ти виважений та розумний хлопець, що не звертає увагу…

Але Ромчик не слухав Пилка, бо його увагу привернули якісь створіння,які ховались за кущами та деревами і яких ставало все більше й більше. Створіння нагадували макак, але вони були не лише коричневі, а й зелені, помаранчеві, жовтогарячі, блакитні й навіть пурпурові. Вони дивились на Ромчика і щось одне одному шепотіли.

- Хто це? – спитав хлопчина.

Створіння почали одне за одним щось вигукувати. Ромчик прислухався і почув, що різнокольорові макаки вигукували образливі слова й дражнилися.

- Що це? – здивувався Ромчик. – Вони чого? Що я їм зробив? Чого вони обзивають нас?

- Не звертай уваги, а просто йди собі. Пам’ятай, нам треба шукати уламок. Він десь у цьому світі.

Але хлопець не слухав свого провідника у цьому незбагненному світі. Він почав сердитися і навіть відповідати задиракам. Раптом із зграї макак-забіяк в нього щось полетіло. То були глишки, як їх потім назвав хлопець (кульки, зліплені із глини, схожі на ті, що їх взимку ліпив Ромчик зі снігу). Вони були дуже вогкими й тому налипали на Ромчика і бридко стікали, залишаючи багнисті сліди.

Хлопець дуже образився і намагався у відповідь образити задирак. Він ледь не плакав від образи та болю, але сльози застигли в його очах, коли, поглянувши на своїх супутників, він побачив, що Липко несамовито відбивається та відстрілюється такими самими глишками. Хлопчик почав робити те саме. Він кидав коричневу багнюку на всі боки, але ще більше тієї глини, якою він декілька хвилин тому так захоплювався, летіло в нього. Одразу стало зрозуміло, що то була жахлива помилка, бо кількість глишок збільшилась у сто разів. Ромчик тільки встиг побачити Пилка, який все заспокоював їх:

- Ромасю, не звертай уваги на цих макаків-забіяків! Ти ж бачиш, що вони дурні! Їм аби забруднити когось! Не кидай багнюку, ти весь брудний! Зупинись!

- Але як я можу зупинитись? Мене атакують звідусіль!

- Зроби Сферу Спокою.

- Що? – не зрозумів Ромчик.

- Точно! – крикнув радісно Липко. – Потрібна кулька-заспокулька!

Липко на мить застиг, глибоко вдихнув, і навколо нього з’явилась велика куля, що трохи світилася і була схожа на марево. Але та куля зовсім не пропускала глину, ба більше – Липко навіть трохи піднявся в ній над землею. Він був спокійний та веселий. Здавалось, що забіяки більше не бачили його і перестали жбурляти в нього глишки. То було дуже класно для Липка, але могло стати кінцем для Ромчика, бо всі перемкнулись на хлопця, і він відчув, що стало якось темно – то летіла брунатна хмара глишків, що затулила собою все небо.

- Як мені зробити те саме?! – несамовито закричав Ромчик.

- Просто вдихни й уяви навколо себе сферу, крізь яку ніщо не проходить!

Ромчик зібрав всю свою силу, глибоко вдихнув, та уявив, що він знаходиться у великій кулі, що не пропускає нічого поганого. Він перестав чути образи й навіть перестав помічати глишки. Хлопчик подивився на забіяк і зрозумів, що вони не викликають нічого, крім жалю. Він став їх жаліти, бо ті маленькі макаки були такі злі, що аж трусились, і тільки й думали, у кого б покидати багнюку. Деякі пішли звідти, а деякі почали кидати глишки один в одного. Тепер три товариші були у безпеці. Вони могли спокійно поміркувати та вирішити, де шукати бронзовий уламок.

Пилко дістав мішечок з кишені й промовив:

- Думав, що треба зберегти цей магічний пил на потім, але, мабуть, саме тут його використаємо.

- Який пил? – спитав Ромчик.

- Дивись, – відповів Пилко і відійшов трохи від своїх напарників.

Він узяв мішечок і витрусив його вміст одним швидким рухом. Золотий пилок маленькою хмаринкою здійнявся над чарівником, а потім перетворився на невеличке золоте люстерко, що жалісно дзенькало.

- Швидше! – із запалом промовив Пилко. – Тут недалеко, але треба поспішати, адже пилу зовсім небагато.

Ромчик та Липко підбігли до Пилка, і вони втрьох попрямували в бік, куди показувала велика срібляста стрілка, зображена на люстерці.

- Виглядає зовсім як мій планшет, – зауважив Ромчик.

- Швидше, закінчується пилок, – перелякано вигукнув Пилко. І справді, стрілочка ставала все менш помітною. Всі троє вдивлялись в люстерце, не помічаючи нічого на своєму шляху. Вони бігли туди, куди показувала магія. Аж раптом срібляста стрілка перетворилась на великий зелений хрестик. – Як добре, що, як я вже казав, у нашому світі все поруч.

Прямо перед трьома товаришами постав величезний кущ порічки, а серед його смачних ягід та смарагдового листя виднівся невеликий камінчик, що нагадував Ромчикові мамину брошку з раухтопазом. Ромчик довго сміявся, коли мама сказала, як називається камінь у її прикрасі.