6. Піщаний Монстр

Наступної миті Ромчик відчув, як хвиля виштовхнула його на піщаний берег. На щастя, транспортуванням до іншого світу займався Пилко, тож всі з комфортом дісталися місця нової пригоди. Наш герой озирнувся навколо, посміхнувся, а потім із задоволенням впав на золотий пісочок, що виблискував на сонечку. Хлопець набирав пісок у жменьки і пропускав його крізь пальці. Це було водночас лоскотно і дуже приємно. Потім він бігав навипередки з хвилями. Ромчику здалося, що пройшло вже декілька годин, але виявилось, що вони були на пляжі не більше 10 хвилин.

- Мені, безперечно, подобається перебіг часу в цьому світі, – сказав він. Було помітно, що Пилко не поділяв такої думки, але він нічого не казав. Натомість Липко стурбовано відповів:

- Цей світ був би таким принадним, як ти кажеш, проте є одне АЛЕ. У таких райських місцях зазвичай є не тільки щось чарівне й приємне, а й щось настільки ж потворне й жахливе. Це як з вашими дивовижними островами – Канарами або Гаїті. Весь рік – утіха й насолода, а потім – БАЦ! – Ромчик аж підстрибнув від несподіванки. – Тайфун... Бруду вітром нанесло, змило всю красу до океану. Залишається руїна, яка згодом відновлюється, і все починається з початку. Так і в нас. У пісках, звичайно, найстрашніше й найпідступніше чудовисько – Піщаний Буревій. Він був неймовірно сильним та повсюдним, міг приймати різні форми та збільшуватись або зникати за мить. Цей монстр особливо знущався з безтурботних мандрівників, які погано готувались до подорожей, були необізнані або неуважні.

- Тож, швидше за все, Буревій тримає камінчик у своїх пісках. Але де той Буревій знаходиться? Як його знайти? Треба ж щось робити! – завзято заговорив Ромчик.

- У тому-то й і річ, що він повсюди й ніде, він з’являється несподівано і так само зникає, немов його ніколи й не було. Тому ніхто не зміг знайти золотий уламок, бо як можна знайти піщинку в пустелі? Буревій – примара, міраж, дуже небезпечна стихія, яку неможливо приборкати.

Ромчик замислився і, здавалось, навіть засмутився. За кілька хвилин хлопець рішуче сказав:

- Немає нічого неможливого! То він полюбляє знущатися з необачних, кажете? – він повернув від моря просто в глиб пустелі.

- У тебе є план? – спитав Пилко.

- Спробую одну штуку, про яку читав в дитинстві. Як це все-таки корисно – читати! – мрійливо промовив наш герой.

- А що за штука? – спитав Липко.

- Побачиш, – відповів хлопчик і поспішив уперед.

Було дуже спекотно, але Ромчик, здавалось, не помічав нічого – він просто йшов, немов бачив якусь ціль. Раптом він зупинився і сказав:

- Перекусімо. Щось я зголоднів. Все одно ми вже майже дійшли, можна і перепочити.

Пилко й Липко здивувались і хотіли щось сказати, але зрозуміли, що хлопець щось замислив. Чарівники розкрили рюкзаки та дістали припаси. Пилко розпочав:

- Треба ставити намет, адже скоро настане ніч...

- До ночі ще далеко, а ми майже прийшли, тож не треба наметів...

- Як це? – здивувався маленький чаклун. – Але ж...

- Ніяких «але ж», – коротко відрізав Ромчик і став їсти.

- Ти чув? – радісно вставив Липко. – Не мудруй, а мандруй! Відпочивай та клопоту не знай!

Липко вщипнув свого братика, щоб той зрозумів нарешті, що все це частина плану, тож треба підіграти хлопцеві. Коли всі поїли, вирішили полежати на пісочку. Ромчик голосно сказав:

- Яка чудова погода! Я ж казав: усе встигнемо, і не треба брати ті важкі сумки! А того монстрика, про якого ви казали, й зовсім нічого боятися. Я все знаю про піски, бо багато читав і дивився програми про пустелі. У нас такі також є... Звичайно, вони більш небезпечні, не те що ось ця. Ваш світ навіть немовляті не страшний.

Лиш Ромчик промовив це, все навкруги ожило. Небо й сонце зникли, і здалось, що трійця відважних шукачів пригод потонула у пісках. Нічого не можна було розібрати – вони були у центрі піщаного буревію.

- То немовлятам не страшно, кажеш? – почулось десь дуже близько. – Я навчу тебе поважати стихії!

Вітер просто збивав хлопця і його супутників з ніг, пісок сипав в очі, ніс, і лоскотав під одежею, а розпечене повітря, здавалось, от-от розплавить відчайдух. Але Ромчик не боявся! Він знав, що це лише його власний сон. А хто як не він контролює свої сновидіння? У крайнім разі – прокинеться. Тож, хлопець тільки посміхнувся й голосно вигукнув:

- Кхе-кхе. Заспокойся вже! Ти чого куряву здійняв?! Махати кулаками, що аж пил курить, і я можу. Яка з тебе стихія? Щось ваш світ зовсім не надзвичайний, – промовив Ромчик до своїх друзів. – Я вважав, що хоч монстри у вас монстрічні. А тут звичайнісінький вітерець.

- Вітерець?! От я тобі покажу! – і вітер повіяв з новою силою, збиваючи хлопця і маленьких чаклунів з ніг. Липко не встояв і покотився за кучугури. Пилко ледве встиг кинути йому мотузку, бідолаха схопив її і тепер здіймався над братиком, як червона кулька на дні народження.

- Це вже просто нудно. Найстрашніший монстр! А я ще думав лякатися. Добре, пішли від цього протягу. Всесильний! Всемогутній! – продовжував бубоніти хлопець.

Раптом усе вмить вщухло і замість стіни піску перед Ромчиком постав невеликий, трохи огидний, а трохи й смішний пісочний чоловічок із круглим животиком і неслухняною шевелюрою.