5. Русалчатки Сльозанчатки

Ромчик опинився на невеличкому камені посеред безмежного океану.

- Це, мабуть, найменший у світі безлюдний острів. І де ж шукати уламок? Треба камінь розбивати.

- Треба нам швиденько пірнати. Бо це ніякий не камінь, а звичайнісінька черепаха і скоро вона прокинеться, а ти ще не готовий.

- Готовий? До чого? – і тут Ромась відчув якісь поштовхи й зрозумів, що й справді то був не острів.

Пилко розпочав чаклувати та діставати зі свого мішечка чарівний пил, що перетворився на кульку, яка вдяглась Ромасеві на голову. У ту ж мить все захиталось і хлопець тільки й почув:

- Тримай!

То кричали Пилко й Липко, кидаючи Ромчикові мотузку, прив’язану до панцира черепахи. Добре, що хлопець встиг схопити мотузку, бо черепаха просто із надзвуковою швидкістю попливла в глибочінь.

Спочатку нічого не можна було роздивитися, крім синього безкрайнього простору, але скоро черепаха допливла до самісінького дна. Тут, звісно, стало набагато цікавіше, бо з’явились корали, рибки та уламки великих, а іноді й величезних, кораблів. Черепаха зробила різкий розворот та стала занурюватися ще глибше, попливши до підземних скал. Ромчик побачив темну ущелину і подумав: «Хоч би не в ту темряву знов».

Звичайно, черепаха пірнула саме в ту темряву. Ромчик зажмурився, і йому стало трохи легше, бо з заплющеними очима було не так темно. Раптом хлопцеві в очі забило яскраве світло, і маленький мандрівник їх одразу розплющив. Вони з черепахою пливли серед найчарівніших і найяскравіших коралів, які тільки Ромчик бачив у книжках та в програмах про підводне життя. Черепаха зупинилась на мальовничій галявинці, й наша трійця вирішила далі іти пішки.

- Ой, як мені це місце не подобається. Ну, просто огидне! – сказав Липко, який весь час озирався. – Ці скажені сльозогони! Я вже мільйон років тут не був.

Ромчик побачив неподалік багацько русалчат, що бавились на підводній галявинці. Ще кілька годин тому Ромчик думав, що русалки – вигадки необізнаних стародавніх казкарів, але зараз хлопець вже нічому не дивувався, а лише насолоджувався красою підводного царства, миловидністю та вродою його мешканців.

- А хто ці створіння? Які вони гарнюні!

- Це Невиростяки. Дуже образливі істоти. Виглядають, як звичайні русалки. Деякі з них на вигляд веселі й добрі, але в жодному разі разу не смій сказати або подумати щось не так! Подивився – образив, не подивився – смертельно образив, засміявся – зневажив, заплакав – засмутив. Одразу  починається таке! Розливається повсюди сліпуча рідина. Вона начебто й прозора, але не відмитися від неї днями! Бе! – Липко скорчив кумедну пичку. – Ходиш весь мокрий і бридкий. Тож, давайте не будемо підпливати до тих монстрів, а якось в іншому місті пошукаємо камінчик.

- Які вони монстри?  – обізвався Ромчик, чим привернув увагу одного маленького жителя. Той підплив, і Ромчик, який був чемним хлопчиком, одразу посміхнувся і привітався. – Доброго дня Вам. Як ся маєте?

- Доброго дня. Дуже добре, дякую. А Ви тут уперше? До речі, мене звуть Самко, – із доброзичливою посмішкою сказав маленький невиростяк.

- Дуже приємно. А я – Ромчик. Так, уперше, і мені дуже подобається цей край, – відповів хлопець і з докором подивився на Пилка й Липка, мовляв, ніякі це не монстри, а дуже гарні й привітні створіння. 

- Так, у нас дуже гарно! А хочете погратися з нами? Нам якраз не вистачає одного гравця.

- Мені дуже шкода, але ми дуже поспішаємо, і в нас ну дуже відповідальна справа, – почав пояснювати Ромчик. Але він побачив, що його новий знайомець дуже засмутився, і його обличчя почало змінюватися.

Замість звичайного русалчатка перед хлопцем трусився і заходився німим криком підводний монстрик, схожий на морського диявола. І, як і казав Липко, це жахливе створіння почало начебто плакати, але сльози лились повсюди та в декілька струмків. Ромчик не встиг відійти і став зовсім мокрий. Тобто він і був мокрий, адже він плив під водою, але тепер йому здалось, що він мокрий наскрізь, бо просяк слизькою і бридкою рідиною зі смердючим душком. Ромчик дуже злякався і почав заспокоювати створіння, намагаючись перекричати його.

- Добре, добре! Я буду з вами гратися, лише перестань так побиватися.

У ту ж мить перед Ромчиком, замість несамовитого монстра, який, здавалось, зараз просто лусне, знову постало приязне русалченя.

- Швиденько пливи за мною, я познайомлю тебе з друзями! –вигукнув Самко і поплив уперед, та так швидко, що Ромчик не міг за ним угнатися.

- Повернись, – кричали позаду чаклуни, які зовсім відстали. 

- Ти чого так повільно?! – почав тремтіти Самко.

- Та я роздивляюсь, як у вас тут гарно, – здогадався вимовити Ромчик, який захекався і якому ледь вистачило сили посміхнутися.

- А, ну так, – різко зупинився Самко. – Тут, мабуть, найчарівніше місце, особливо подивись на ці кольори. – І справді, тільки зараз Ромчик помітив, що вся підводна галявина сяяла чарівним світлом, переливаючись надзвичайними барвами.

- А що це за чарівне явище природи? – Ромчик вже майже погодився повірити, що є справжні чудеса, які не можна пояснити науково – така краса була навколо.