3. Світ Семи Барв

Липко плеснув у долоні – і біля його голови з’явилась бульбашка, яка світилась, неначе зірка в нічному небі.

- Отже, – розпочав Пилко, – ми живемо в дещо іншому вимірі – у світі, схожому на ваш, але трохи, ну, зовсім іншому.

- І набагато кращому, – додав його двійник, активно киваючи головою.

Пилко суворо подивився на нього, але нічого не промовив, а лише продовжував:

- Наш світ насправді гарний, і тому, можливо, дехто хотів би його завоювати. У нас є багато чого цікавого, але найбільший скарб – це кристал безмежності, тобто його уламки... тепер.

Раптом у бульбашці почали з’являтися неймовірні чарівні пейзажі. Ромчик побачив бурхливі ріки, яскраві моря, захмарені гори, смарагдові лани і ще багато чого, чого він не зміг роздивитися, бо Липко став прямо перед його очима.

- Що ти скажеш, Ромасю?

- З приводу?  – не зрозумів хлопець.

- Можеш у подорож нічого не брати, – почав торохтіти інший. – У нас є все, ну, окрім часу, звичайно. Давай-но, побігли!

- Але як я вам можу допомогти? – недовірливо запитав хлопчик. 

- Ти єдиний, хто нам може допомогти. По-перше, в тебе є один з уламків кристала. По-друге, ти й тільки ти зможеш зібрати до купи кристал безмежності. По-третє…

- Стій! – ошелешено вигукнув Ромчик. – Який це в мене є кристал?!

- Той самий блакитний камінь, що ти маєш за скарб, коли граєш в піратів.

- Але то звичайне скло, причеплене до обкладинки книги про піратів, – недовірливо промовив хлопчик.

- Якщо це не найдивовижніший скарб у світі, чому ж тоді твої іграшки за нього так воюють?! І чому ти бачиш такі яскраві фарби й навіть картинки, коли дивишся на сонце крізь цей камінчик?

Ромчик просто не мав що на це відповісти, однак його останній аргумент був залізним:

- Але от прямо зараз я ніяк не можу!

Хлопець був трохи розчарований. Пошук якогось камінця! Ніяких тобі прибульців... Його уява кудись зникла. Можливо, перенавантажилась під час нічного сну? Сьогодні вночі він бачив видовищний сон про супергероїв, які побороли мегазлодія. Він згадав, що, перед тим як заснути, планував прибратися, оскільки обіцяв мамі прибрати в кімнаті!

І, звичайно, як це буває дуже часто, мати Ромчика неначе почула, що розмова про неї, та покликала свого сина.

- Ромчику, ти вже прибрав у кімнаті? Через кілька хвилин обід.

- Швидше, – сполохалися маленькі гості. – Вона йде сюди! Нам треба йти!

- А як же кімната? Та й обід вже зовсім скоро...

- Гаразд уже, – зітхнув Липко і клацнув пальцями знов. І кімната неначе ожила: іграшки стали збиратися по своїх місцях; ганчірка, немов навіжена, літала повсюди, поглинаючи та струшуючи пил. Посеред кімнати з’явився порохотяг і, як слон на водопої, почав засмоктувати бруд та маленькі деталі конструктора, що не встигали добігти до своєї скриньки.

Ромчик дивився на таку, прямо скажемо, не дуже сумлінну працю, широко розкривши рота, намагаючись врятувати найцінніші дрібнички від знахабнілих приладів.

- Залиш все й прямуй за нами! Усе буде чисто й охайно.

- Але ж хто так прибирає?!

- Ти! – одночасно вимовили близнюки, які знов перетворились на єдиного гнома. – Усі пристрої та помічники-прибиральники роблять все, що вони завжди роблять разом з тобою.

Ромчик тільки й встиг подумати, що наступного разу він покаже, як треба прибирати, а не вдавати, що приводиш все до ладу.

- Тримай свій скарб і читай закляття! – почув хлопець та побачив, що перед ним знову стоїть колишній гном із різними очима ПилЛип, а не двоє чаклунчиків. Він опанував себе, але тепер чомусь він чув одразу двох братів, хоча бачив лише одного. ПилЛип знову повів Ромчика до столу, де стояла склянка з піском.

- Який скарб? Яке закляття? – здивовано, але тихенько вигукнув Ромчик, щоб крізь гуркіт кімнати його почув гном, проте не почула мама.

- Дивись на свій кристал уважно, і тобі відкриється велика таємниця зменшень, перетворень, мандрівок.

Ромчик взяв до рук так званий скарб, що його приніс Липко, ледве не розбивши його дорогою від шухляди до столу. Хлопець кинув оком на знайому блакить та хотів уже казати, що читати нічого, коли почав розбирати якийсь напис. Та пляма, що залишилась, як думав Ромчик, від клею, яким камінчик був причеплений до обкладинки, викарбувалась у маленький віршик.

Був великий та малий.

Стань маленький та міцний.