1. Нова Пригода

Ромчик сидів за своїм столом і малював чергового робота. Він мав врятувати світ від динозаврів, які тихенько чекали на свого ворога в іншому куті. Хлопець розставив ворожі армії, але тут виявилось, що героям не вистачає робота, який уміє літати й рити землю.

Маленький винахідник саме працював над крилами-ківшами, коли його погляд упав на скляне білченя на поличці. У пошуках ідеї для крил він натрапив на щось трохи цікавіше. Цей маленький сувенір колись належав мамі, яка подарувала – ну, можна сказати, подарувала – його Ромчику, бо одного разу він забрав його до своєї кімнати для гри й так і не повернув.

То було кумедне руде білченя. Хлопець придивився до скляної фігурки й помітив, що скажена білка тримає в лапці маленький папірець. Чого він раніше його не помічав? Він углядівся ще уважніше й побачив, що на папірці було щось написано, але що саме – не можна було розібрати. Ромчик дуже любив читати, тому не міг утерпіти, щоб не прочитати назви книг на полицях, назви продуктів на етикетках, слогани під час реклами або повідомлення, які набирала його мама на телефоні. Звичайно, такої непрочитаної загадки просто не мало бути в його кімнаті! Він трохи поміркував і згадав про збільшувальне скло, що лежало в його шухляді. Скоро він знатиме, про що йдеться в тому посланні! Трохи довелось потерпіти, бо збільшувач ніяк не знаходився, ніби він навмисно зменшився і заховався.

- Треба завжди все класти на свої місця, – згадав хлопець мамині слова. – Щоб, коли щось треба, ти вмить, навіть із заплющеними очима в повній темряві, знайшов те, що тобі потрібно.

Тільки світло та розплющені очі допомогли під час пошуків. Нарешті в його руках опинилось чарівне скло, яке дозволяло побачити те, що хтось хотів приховати.

Коли прочитає хлопчина цей вірш,

Потрапити у світ його зможе скоріш

Великий нікчема, хвалько і пустун,

Щирий, правдивий, кмітливий мудрун.

Коли Ромчик дочитав віршика, він трохи задумався. Як це можна бути нікчемним пустуном і правдивим мудруном одночасно? Якась нісенітниця! У цих роздумах хлопець не одразу помітив, як скляна білка почала тремтіти, а потім наче оскаженіла зовсім і почала дриґатись та вертітись, як дзиґа. Раптом скло потріскалось і перетворилось на пісок, що впав маленькою купкою на поличку, а потім за мить зібрався в якусь фігуру, і перед здивованим хлопцем з’явилось справжнісіньке білченя.