Розділ 1.

На твір офіційно зареєстроване авторське право.
Усі права застережені.

Жодна частина цієї публікації не може бути перекладена,

відтворена або передана третім особам в будь-якому вигляді

без письмової згоди автора.

Йшли довго. Чи то так здається, коли з кожним необережним кроком можеш провалитися у трясовину. Вдалині пугач відгукується, посеред дерев гнилі вогники миготять, а грязюка під гаттю – чвак-чвак... Лячно, прости Господи, а назад завертати зась – згинеш ні за цапову душу.

І понесло ж того гидкого половця у ліс посеред ночі скарб шукати! Щоб йому тим золотом проклятим розпорядитися не довелось! Ще й нашому князю три мішки вовни наплів, що хто тим скарбом володітиме, той знаним на весь білий світ стане. А ще владу велику матиме, не меншу за братову – упокой його, Боже, душу грішну. Вже п’ять літ минуло від загибелі Романа Мстиславовича, а люди досі згадують князя славного.

***Якщо ви читаєте цю книгу не на сайті booknet.com, вона вкрадена в автора***

Солов’єм заливався багатий половець. Наш князь вуха й розвісив, мріє бути паном над панами і правителем законним. Бо що йому, дурному старому, ще на скінченні літ, окрім слави владної потрібно? А ту славу як здобути можна? Власним розумом, але тим Небо нашого князя не вшанувало. Чужу землю захопити, та для того військо міцне треба мати. У дітях себе прославити, втім, боїться князь, що молодші можуть проти старших піти, як це часто й буває у часи люті.

Ось і залишився скарб... Щоб його жаби на дно болота затягли!

На лихо з’явився той Ярун в одязі металом розцяцькованому, аж сліпить, так на сонці блищить. Ось і він, як той відблиск, а за ним нічого. Навіть по-нашому читати не вміє. Як же можна без слова жити? Тать – він у всьому тать підступний. Заморочив князя, от той і спорядив разом з ідолопоклонником гурт кінників: мене приставив, бо читати вмію, воїнів, щоб від розбійників і всякої нечисті відбиватися.

А ще племінника свого Данила з нами послав – для порядку, щоб гість скарб той собі не привласнив, як знайдемо. Хочеш бути князем: не злякаєшся тіней нічних. Данило й відказав, що ні тіней, ні ворогів не страхається та й гордо з нами пішов.

Тільки муляє мені серце те випробування. Не любить Олександр Всеволодович малого Данила; скористався, що матері поряд не було. Може, й сподівається, що оступиться малий княжич на дорозі, у трясовині захлинеться й додому не вернеться. Скаже тоді: на все воля Божа...