Глава 6. Чи можна обдурити серце?

Ясселія Малтон

— Куди це ти? Нікого не забув? — гукнула брату, спантеличено дивлячись йому вслід. Зірвавшись після сніданку, нічого не сказавши, він направлявся... а дідько знає куди... Нам же на роботу час. Він не почекає мене?

Озирнувся, кинувши мені погляд, сповнений вибачення, і поспішно виправдався:

— Пробач, Ясю. Я перед офісом маю встигнути в інше місце. Поїдеш сьогодні з батьком, добре?

Стиснула плечима, махнувши рукою цьому зраднику, і весело всміхнулася. Справи, то справи... Всяке буває...

— Та їдь уже. Успіхів!

— Дякую, — кивнув той.

— Ліє, візьмеш водія. В мене теж зустріч, — тієї ж миті заперечив татусь.

— Які всі зайняті! — розвела руками, беззлобно всміхаючись. — Та, будь ласка, я не пропаду... На таксі поїду...

— Можеш взяти кабріолет і поїхати сама. Лише обережно! — раптово проявив небачену щедрість Стас. В мене ледь щелепа не відвисла, адже той кабріолет у нас був ледь не божеством, брат хіба що не вклонявся йому, але леліяв і беріг, мов щось безмірно цінне, не дозволяв нікому торкатися до нього. І тут таке...

— Серйозно? — вразилася я, шоковано глянувши на старшого. Той кивнув і, ткнувши в мене вказівним пальцем, повчально додав:

— Будь обачною!

— О, ти найкращий! — радісно вигукнула і стрибками подолала відстань між нами в бажанні обійняти рідного і поцілувати його щоку, як робила завжди, але яким же було моє здивування, коли Стас не дозволив себе торкнутися, ухилився від мене.

— Ключі візьмеш у кімнаті, знаєш де. Я поспішаю...

— Зустрінемося на роботі? — кинула йому вслід розгублено, але відповідати вже не було кому. Крізь скляні парадні двері я бачила лише спину брата, що спішно віддалявся.

Я не сильно зважала, бо ж у кожного є дні, коли вони не в настрої. Втім у серці залишився спогад його першого дивного вчинку... Просто тоді ще не знала, що наше життя вже змінилося і ця дивність поведе за собою цілий хоровод ще більш незвичних і малоприємних подій...

А поки, спантеличено прослідкувавши за тим, як бузкове «Ауді» спішно покинуло подвір'я, зловила здивований погляд мами (вона теж помічала, що щось відбувається), знизала плечима у відповідь на безмовне запитання, яке сяяло в її глибоких прекрасних очах, і квапливо вирушила на другий поверх. Кімната брата не була для мене чужим полем, я прекрасно знала всі його таємні місця, тож без проблем відшукала місце схованки ключа від кабріолета. Що ж, якщо наші чоловіки зайняті, приїду сама. Простіше було б взяти водія, але я не любила їздити з татовим помічником на ім'я Володимир, він мене дико дратував одним своїм виглядом. Стас знав це. Знав, що я радше поїду на таксі. І знав про те, як обожнюю водити авто. Він же сам мене й навчив. Потім я склала на права і здобула водійське посвідчення, однак батько не вважав, що я заслужила власний автомобіль, та й мені було зручно з братом. І все ж сьогодні, здається, пощастило!

Спустившись вниз, помітила, що батько також покинув дім (його авто зникло з подвір'я), близнюки кудись ділися (певно, десь пакостять) і лише мама очікувала на мене на ганку.

— До вечора, — поцілувавши рідну, хотіла юркнути в гараж, де чекав на мене автомобіль кольору нічного неба, але ненька схопила мене за руку й утримала поруч з собою, не давши ступити й кроку. Здивовано глянула на неї, ледь усміхнувшись, а вона, схилившись ближче, прошепотіла:

— Що зі Стасом, ти знаєш?

Звісно, материнське серце все відчувало. І нехай Нора Малтон не народжувала мого брата, але виростила, виховала й полюбила всім своїм величезним серцем, впустила в свій дім і свою душу, стала йому справжньою ненькою, захисницею і Янголом Охоронцем. Хтозна, може саме таким був небесний план? Дитя, покинуте напризволяще, мало отримати шанс на краще майбутнє...

Але зараз було важливо інше... Зі Стасом щось відбувається, це факт... Але поки він приховує це навіть від мене, не розповість мамі. А їй не варто хвилюватися. Спершу я сама знайду відповіді, а вже потім знатиму як м'яко повідомити рідній. Може й повідомляти там немає що!

— А що з ним? Все нормально. Трохи втомлений роботою, але вчора ми гарно розважилися і він знову став звичайним. А зранку мав просто справи, але все добре. Якби було щось не те, я б знала, запевняю, — я старалася, щоб мій голос звучав якомога переконливіше, адже необхідно, щоб мені повірили. Я просто змушена захистити свою сім'ю, що б у ній не відбувалося. Захистити маму від нервувань, а брата — від допитів і втручання в його життя. Не знаю, що з ним, але впевнена в одному — мій Стас не може вчинити щось лихе, а, отже, його проблема в іншому. І я неодмінно дізнаюся в чому!

Та от лише вирішивши так, ще не знала, якою складною виявиться місія.

Робота на фірмі відволікала від думок, однак я все одно з нетерпінням чекала на нашого фінансового директора, щоб дізнатися в чому причина його дивного стану.

Брат не поспішав приходити до мене. Лиш перед обідом помітила, що він спокійно працює в своєму кабінеті з секретаркою, молодою білявою дівчиною, одягненою в шкіряну спідницю та легку блузу аквамаринового кольору. Ніколи не любила носити сукні та спідниці... Штани в сотню разів зручніші! Не знаю чому, але саме ця думка була першою, що промайнула в моїй голівці.

Ледь дочекавшись обідньої перерви і таки не дочекавшись Стаса в своєму кабінеті, вирішила, що я не горда і можу сама завітати до нього. Легко постукала в дубові двері його кабінету, а, дочекавшись короткого дозволу заходити, пірнула всередину, уважним поглядом помітивши, що брат не один. У кріслі навпроти гордо сиділа вишукана леді з модною нині стрижкою каре. Одягнена в сірий діловий костюм, виглядала дещо скучно, хоч і благородно. Звівши на мене погляд темних очей, оцінювально просканувала мій зовнішній вигляд, особливу увагу приділивши рваним джинсам, і підтиснула вуста, немов залишилася чимось невдоволеною. Подумати лише!