Глава 5. Нічні розваги і спроби порятунку

Ясселія Малтон

Ранок я зустріла в повній самотності. Не знаю, коли Стас мене покинув, але не ображалася на нього за це, бо вкрити ковдрою він не забув, а під ранок стало справді прохолодно. Витягнулася на ліжку, примруживши очі від відчуття неймовірної радості, що нарешті я вдома і сьогодні мій перший робочий день на фірмі батька. Навчання в Оксфорді було прекрасним, цікавим і незабутнім, але сказати, що я сумувала за моїми рідними, не сказати нічого. І головне те, що й вони сумували за мною! В цьому я мала змогу вчора впевнитися.

— Ліє, вставай! — постукавши в двері, гукнула мама. Вона завжди будила нас особисто, не довіряючи будильникам, нашим біологічним годинникам і почуттю відповідальності.

— Уже! — крикнула я, неохоче висунувши ногу з-під ковдри. Ех, треба таки вставати! Хоч, чесно кажучи, я б поніжилася ще в ліжечку з величезним задоволенням!

Та що вдієш? Пропустити свій перший робочий день я нізащо не бажала! Це ж не для того я стільки старалася в виші, щоб тепер проґавити свій шанс працювати разом з моїми кумирами в світі бізнесу. Це я про тата і мого працьовитого брата, що за п'ять років дійсно досяг багато.

Такі спогади й думки вселили в мене бадьорість. Підстрибнувши з ліжка, відправилася одразу в персональну вбиральню, вкотре радіючи, що в нашому домі туалет і ванна є в кожній великій кімнаті, що дозволяє нам уникати черги. Спершу відімкнула кран, а поки ванна наповнювалася водою, почистила зуби і повернулася в спальню з намірами підготувати одяг. В такі миті особисто я завжди відчуваю, наскільки важко і відповідально бути дівчиною! Після кількох хвилин ретельного продумування свого образу, кинула на ліжко два комплекти, серед яких ніяк не могла обрати, що хочу вдягти сьогодні. Перший — чорні штани та оливкового кольору блузка з коротким рукавчиком-ліхтариком, а другий — широкі сірі шорти та червона футболка офісного стилю. Благо, що в нас на фірмі немає дрес-коду, а керівництву можна ходити в чому їм хочеться! А в чому мені хочеться бути сьогодні я ще не вирішила...

Мало не проґавила ту мить, коли вода ледь не з гіркою наповнила ванну. Прекрасно, Ясю, ти ще б потоп влаштувала зранку! Сусідів ми, звісно, не залили б, а от самі себе, себто перший поверх, запросто. Хвала небесам, що вчасно згадала і вимкнула кран, а то батько позбавив би мене майбутньої зарплати на пів року з метою покарання. Втім, не будемо про погане таким прекрасним ранком!

Поки ніжилася в мінібасейні й уявляла себе на березі моря, подумала, що в літню спеку зовсім не бажаю ховати стрункі ніжки в довгі штани, тому по завершенні водних процедур, таки вдягла шорти з червоною атласною футболкою, нанесла легкий макіяж і спустилася вниз абсолютно задоволена собою і життям. Брат і батько вже чекали на сніданок у вітальні, розмовляючи про справи. Мама контролювала те, як покоївка накривала на стіл і одним оком стежила за війною близнюків, що ганяли за вікном.

— Іди, поклич їх. Будемо вже сідати, — попросила рідненька. Залюбки погодилася, у два стрибки подолавши відстань до дверей.

— Жеко, Даню! — гукнула з усіх сил, звертаючи увагу малюків (сімнадцятирічних таких малюків) на себе. — До столу!

Брати не забарилися. Коли вони один з наперед одного кинулися до мене, на мить я злякалася, що зіб'ють з ніг і поспішила втекти з їх шляху, але малі мерзотники все одно мене настигли, підхопили і понесли в їдальню, куди вже перемістилися батько й Стас. Всадовивши мене на мій стілець, юнаки радісно й весело зайняли свої місця, продовжуючи гомоніти і сміятися. Дурники, що тут скажеш?

На їх фоні наш найстарший явно був не в гуморі. Так, немов усе на світі минало повз нього, втупився у свою тарілку, не реагуючи на наші жарти. Мама теж помітила стан первістка і навіть спробувала спитати в нього, що сталося, однак молодий чоловік (бо юнаком його називати якось не солідно) лише подарував їй сонячну усмішку і запевнив, що все добре. Та от лише жодна з нас не повірила.

— Що з тобою? — схвильовано спитала я, коли, поснідавши, ми сідали в авто, щоб відправитися на роботу. Стас дбайливо ставився до свого улюбленого кабріолета, що за стільки років був, наче новенький, тому на роботу їздив у новій «Ауді» бузкового кольору, яку придбав сам. Відчинивши переді мною її двері і допомігши присісти в крісло, він проігнорував моє питання аж до тієї пори, поки сам не зайняв місце водія. Потім пристебнув пасок безпеки і рівним беземоційним голосом відповів:

— Нічого...

— Якось не схоже, — пробубоніла я. Здаватися не входило в мої плани, тож дорогою в офіс вирішила таки дістати брата.

— Ой, Стасе, припини! Я хіба знаю тебе один день? Бачу: з тобою щось відбувається сьогодні! Розкажи мені, — наполягала, активно жестикулюючи. Він не реагував, спокійно вів авто, намагаючись не звертати на мене увагу. Ух, як не люблю, коли мене ігнорують! Просто терпіти не можу!

— А я знаю в чім річ! — коли на горизонті з'явилася гігантська будівля нашого офісу й засліпила мене сонячними зайчиками з блакитних скляних стін, вигукнула настільки впевнено і голосно, що Стас якось одразу напружився і ледь не спричинив аварії, коли різко звернув на узбіччя дороги. Для нього, надзвичайно уважного й відповідального водія, це було дуже явною ознакою того, що з ним таки щось відбувається.

— Ти занадто втомився... — видала свою версію і, дочекавшись, коли чоловік таки припаркується, нікого не задавивши, м'яко накрила його руку і весело повела своєї: — Але не хвилюйся! Сестричка повернулася і більше не дасть тебе в образу... точніше не дасть тебе перетворити в раба фірми. Тобі треба відпочити, розвіятися... Все, я вирішила! Сьогодні ми йдемо в клуб!

— Якось немає настрою, Ясь, — зітхнув упертий, дивлячись на мене сумно і водночас ніжно, ніби вдячно за турботу, але з явним наміром відмовитися.

— Настрій треба створювати! — вигукнула у своєму стилі і впевнено додала: — В тебе коли востаннє дівчина була? Так і сидітимеш до старості в кабінеті, бажаючи довести щось там батьку? Ми підемо в клуб і знайдемо собі там половинки, бо мені, чесно кажучи, теж якось не круто жити без пари, хочеться кохання. З моїм хлопцем в Англії довелося розлучитися, коли я поверталася додому. Так що я теж зараз потребую трохи повеселитися, бо якось мені гірко... Так що тобі все одно доведеться зі мною йти, інакше знай: якщо опівночі тобі зателефонує п'яна дівчина з проханням знайти її в якомусь кабаку, то буду я. Все одно прийдеться їхати мене забирати, то чому не поїхати одразу і не слідкувати за сестричкою? Давай, Стасе, не будь занудою! Тобі це потрібно!