Глава 3. Про підступні плани, ревнощі і День народження

Мене завжди рятувала наявність лідерських якостей у характері. Вважаю це найціннішим даром небес, адже жодна моя особистісна риса не була настільки корисною, як ця.

Дорогою до хлопчини детально окинула його поглядом. Досить симпатичний високий худорлявий юнак з рудим, дещо кучерявим волоссям, що своїм насиченим кольором нагадувало спалахи вогню в каміні. Він був дуже навіть нічогеньким, хоч, звісно, з моїм братом навіть не порівнювався. Втім, це стосувалося абсолютно всіх знайомих мені юнаків. Певно, тому, що брата я любила, тому й вважала красенем понад всіх на світі. До слова, Даня і Жека, як підростуть, також розіб'ють немало сердець. Попри те цей рижик все одно був симпатичним, то ж існувала ймовірність, що Стас повірив би в оману.

— Привіт! — прощебетала я до юнака, наблизившись, і поки він не спалив контору, поспішила обійняти.

— Будь другом, зіграй мого хлопця на дві хвилини, — прошепотіла на вухо.

— Ти що, навіжена? — перепитав той.

— Я заплачу тобі, хочеш? Обід моїм коштом. Брат дивиться, ходім же... Тебе як звати, до речі? — схопивши за руку його, повільно потягнула до свого столику, де чекав Стас, пильно спостерігаючи за кожним моїм кроком. Маргоша, до слова, щебетала щось, зупинившись поруч з юнаком, але була ним проігнорована.

— Гоша, — прошепотів спантеличений незнайомець (тепер уже знайомець), дозволяючи тягти його за собою.

— Я Лія, — усміхнулася навзаєм і одразу ж усміхнулася ще раз, але вже подрузі брата.

— Ясселія Малтон, — простягнула їй руку, не забуваючи про горду стійку.

— О, то це ти та знаменита Яся, про яку мені стільки розповідав Стас? Я дуже рада знайомству! Мене Маргаритою звуть, але для тебе можна Марго... — прощебетала русявка, потиснувши мою руку. Я зміряла її зацікавленим поглядом і стиснула плечима.

— Я знаю... Мені Стас про тебе також все розповів. Що ж, рада познайомитися особисто. А це мій хлопець, Гена... — взявши рудого за руку, підтягнула його ближче до нашого столику, а то зупинився якось так далеко, наче ми кусаємося. Певно, Маргоші злякався.

— Гоша, — м'яко поправив мене той, простягнувши руку для вітання моєму братові. Той одразу метнув у мене здивованого погляду, а я наступила «не Гені» на ногу і всміхнулася щиро.

— Для вас Гоша, але я зву його Геною. Ну, це наш жарт маленький. Не будемо вам його розповідати...

— А я б залюбки послухав, — усміхнувся Стас, склавши руки перед собою.

— Іншим разом, — відмахнулася від причіпливого. — Ви кудись йшли? Не будемо вас затримувати...

— Чому ж це? Ми не поспішаємо, залюбки посидимо ще трохи, правда, Марго? — дарма, що питав, адже по його владному тоні заперечення було зрозумілим, що він уже прийняв рішення. Я ледь не застогнала від безсилої люті, бо в цій божевільні з незнайомим юнаком, братовою дівчиною і невдоволеним чимось братом, що докучатиме марудними питаннями, можна просто втратити розум!

— Ох, Стасе, — весело засміялася русявка. — Вимкни вже функцію старшого брата, дай Ясі волю. Вона тебе й так весь день бачить, дозволь же їй побути наодинці з її хлопцем. Не будь таким нудним... Ходімо, адже ти обіцяв провести мене додому...

Не думала, що коли-небудь це скажу, але зараз я реально була вдячною їй. Вродлива, розумна, хитра, добра... Звісно, Стас не міг обрати когось менш гідного. Після особистого знайомства зникли сумніви щодо того, що вона справді підходить брату.

— І що це було? — нагадав про своє існування рудий, коли білявці вдалося таки забрати свого хлопця з кафе.

— Не важливо... Дякую тобі! Замовляй що хочеш, я плачу, Гено, — від усієї своєї душі, щиро дозволила я.

— Ні, так не піде! — здивував він різким запереченням. — По-перше, я Гоша. Не Гена. По-друге, пропоную віддячити мені по-іншому. Кожну неділю в нас в клубі просто нереальні вечірки. Приходь теж. Тобі сподобається, гарантую.

Знизала плечима, але про адресу таки спитала. Що ж, хтозна, який я матиму настрій у неділю, якщо сьогодні лише середа. Всміхнувшись своєму рятівнику, я взяла його номер телефону, щоб повідомити про своє рішення, і покинула кафе.

Додому зовсім не хотілося, тож я таки зустрілася з Лікою і провела з нею решту дня.

Як це не дивно, але, коли я повернулася, брат вже був вдома. Він сидів, спустивши ноги в басейн, а його силует омивався місячним сяйвом. Не повернувся, коли я наблизилася. Запросивши до себе, навіть не глянув у обличчя...

— Сядь тут, Ясю. Є розмова...

Важко зітхнувши, подалася до нього, щоб сісти поруч, підібгавши ноги під себе. Місяць купався на гладенькій поверхні води басейну, засліплюючи своєю яскравістю. Поволі вечір змінювався ніччю, вступаючи Чорній Цариці право на господарювання.

— Я сказав батькам, що ти з подругою, — після недовгої паузи, досить суворо мовив він. Здивовано глянула в обличчя брата, пам'ятаючи про те, як він ненавидить брехати.

— Чому? — спитала тихо, побоюючись відповіді.

— Тому що обіцяв завжди захищати тебе, — зітхнув він, а потім, повернувшись до мене, загорнув пасму мого волосся за вушко, і жваво заговорив: — Ясю, в тебе ще будуть відносини, кафе, квіти і шоколад. Але не зараз. Ти не повинна більше з ним бачитися. Я не дозволяю.

— Це ще що за новина? — вразилася я. — Мені шістнадцять! Я вже не маленька, а ти відносишся так, ніби перед тобою не доросла дівчина, а ще дитина! Мене це дратує!

— Але ж ти моя маленька сестричка, завжди будеш для мене дитям, — усміхнувся він. — Цей Гена тебе не вартий...

— Гоша, — м'яко виправила я. — Хто ж тоді вартий?

— Коли знайдеться такий, я тобі скажу. А поки май на увазі: побачу його ще раз, говоритиму вже не з тобою, а з ним... — його лагідний тон ще більше дратував, ніж суворий. Що це за дурниці?

— А чи не забагато ти на себе береш? Я не змушена тебе слухатися, — гонорово задерла голову і відвернулася, нахмурившись. — А Марго тебе гідна?

Він усміхнувся знову.