3.

- Рутко, ти Лади не бачила? - запитала Юстина, одна із помічниць Старшої. У поселенні її мало хто любив, занадто вже норовлива та нетерпима. Все у неї мало бути за правилами! А якщо щось виділялося, жінка всіма своїми силами намагалася це виправити. Інколи аж занадто!

- Бачила, - насторожилася дівчина, не поспішаючи виказувати подружку. – А що?

Якщо знадобиться, вона навіть збрехати може, аби лишень захистити Ладу від цієї кікімори болотяної!

- Ну, раз бачила, - розсердилася жінка, якій і так не до вподоби бути на побігеньках, а тут іще якесь дівчисько викаблучується, - тоді іди і передай, що її хоче бачити Старша! Негайно!

Буркнувши ще щось незрозуміле, Юстина попрямувала нарад до домівки жриці.

На вулиці давно вже розквітла весна, наповнюючи людські серця любов’ю та надією на краще майбутнє. Але щоб досягнути цього майбутнього, необхідно довго та старанно працювати. Тому зараз усі, від великого до малого, поралися на полях, обробляючи землю і готуючись до літа.

Рута провела поглядом вісницю, аж доки та не зникла з очей, і кинулася у протилежний від поля бік. Швидко маневруючи по між будинками поселення, у якому налічувалося більше сотні дворів і чим неймовірно пишався кожен його житель, дівчина помчала у бік лісу, де вже декілька днів пропадає її подружка.

В гущавині, посеред густої ялиці, щось тихо примовляючи, сиділа молода дівчина. Її золотаве волосся, заплетене у довгу косу, спускалося по спині до самої землі. У сірих очах палала щира любов, а тонкі руки турботливо перев’язували чистою тканиною поранену шию молодої лані.

- Ось ти де! – важко дихаючи, вигукнула Рута, пробираючись через ялицю на невеличку, приховану від світу, галявину. – А я тебе шукаю!

Стрепенувшись, лань підскочила на ноги та швидко відстрибнула подалі від своєї рятівниці, насторожено вдивляючись у обличчя чужинця.

- Що трапилося? – запитала Лада, підіймаючись із землі і обтрушуючи спідницю від налиплої трави та минулорічної хвої.

- Юстина приходила, - скривилася гостя. – Тебе Старша викликає!

Здивовано звівши брови, Лада попрямувала до заледве помітної стежини, що виводила за межі галявини.

- Вона не говорила, навіщо? – Мати ніколи не відволікала свій народ від роботи без вагомої на те причини, отже щось і справді трапилося, раз вона вирішила викликати до себе Ладу.

- Ми про одну і ту ж Юстину говоримо? – скептично запитала подруга. – Вона ніколи і нікому нічого не пояснює, забула? Зарозуміла жаба!

- Не говори так, - пожурила Лада, швидко прямуючи до поселення. – Ти ж знаєш, усі помічниці Старшої дуже заклопотані…

- Так-так… Як думаєш, навіщо Матір тебе викликає? – Рутка завше вміла швидко перемикатися з однієї теми на іншу.

- Навіть не уявляю, - знизала плечима дівчина. – Можливо вирішила дати мені якесь завдання…

- А якщо це через Данила?- захоплено охнула подружка. – Пам’ятаєш, місяць тому він обіцяв посвататися до тебе, як тільки розбереться із посівною?

Замислившись, Лада все ж заперечно похитала головою:

- Не думаю, - сумно посміхнулася дівчина. – Данило – відомий жартівник та гульвіса. Нічого слухати його побрехеньки!..

Вийшовши із лісу, подруги швидким кроком направилися у бік величезного двоповерхового приміщення. Розміщене і центрі поселення, воно, наче оберіг, шанувалося усіма тутешніми мешканцями. Ще б пак, у цьому домі часто бували боги, допомагаючи своїй вірній жриці направляти правильним шляхом їхніх дітей!

- Заходь, дитино! – почулося, як тільки Лада підійшла до вхідних дверей.

Всередині будинку панували сутінки. Підлогу та стіни вкривали очерет і пахучі трави, наповнюючи кімнату солодким ароматами. Не дивлячись не теплий день, у печі палав вогонь, а біля вівтаря сиділа жінка похилого віку. Довге сиве волосся  заплетене особливим чином, аби створити щось подібне на вінок, біла полотняна сорочка до самих п’ят, підперезана вишитим поясом з кінцями-китицями, і розшита хустка на плечах – це й усе, чим була багата Старша, жриця великої богині-Матері, що проводила усіх жителів поселення крізь життя.

- Присідай! – запросила Радослава, вказавши на вільне місце. – Розмова буде довгою!

- Якщо це на рахунок Данила… - спробувала розібратися Лада, та жінка лише наполегливо кивнула на місце.

- Данило – не твоя доля, - всміхнулася Старша, заглянувши у сірі, злегка налякані очі своєї гості. Дівчина полегшено видихнула! Не те, щоб хлопець був поганим кандидатом в женихи, та все ж серце до нього не лежало. – Твій шлях значно довший та складніший, ніж ти собі уявляєш…

Від загадковості, що пролунала в голосі жриці, Ладі раптом стало не добре. Чого-чого, а передбачень дівчина боялася найбільше. Заперечити те, що боги давно уже обрали шлях для кожної своєї дитини, гостя не могла, проте дуже хотілося вірити, що і від її рішень хоч щось таки залежить!

- Мене видадуть заміж за чужака? – Лада нажахано сахнулася. Чужаки приходили рідко, проте забирали найкращих. Проти волі забирали! В її сім’ї свято шанували закони богині-Матері, але ж існують ще й обов’язки перед родом… І тут уже ніщо не врятує!

- Ні, люба, - посміхнулася жінка, допитливо розглядаючи співрозмовницю. – Віднині твоїм обов’язком стане піклуватися про наш народ!..