Розділ 44.

Фелісія

Я знаходилася на тренувальному полі, міцно тримаючи в руці лук, поки інші воїни займалися своїми справами трохи осторонь від мене, щоб я могла спокійно зосередитися на своїй цілі. 

Скоро сюди має прийти і молоде Сонце, але поки він йде, у мене був час подумати. Ейден - принц і чоловік, тому він має знати більше мого про кохання, якби дивно це не звучало. І хоча я не зможу спитати його на пряму, я впевнена, що бодай щось корисне для себе я почую. 

Хоч я й Королева, хоча я й не відмовилася від помсти Роксарам, і від Деміана, це не змінює того, що після усього цього, мені доведеться думати про себе. І будувати власну сім'ю. 

Стріла засвистіла і влучила прямісінько в центр, поки я діставала ще одну стрілу. Натягуючи тятиву, нагадуваала собі, що у свій графік треба внести і заняття зі зброєю. Смачна їжа, тепле ліжко, сім'я, народ, який мене чекав... Іноді прокидаючись зранку, мені здається, що це просто дуже довгий сон. надто реалістичний сон.

- Ваша Величносте, довгого правління. - Випустивши стрілу на зустріч цілі, розвернулася до брюнета.

- Вітаю, молоде Сонце. - Губи юнака розтягнулися у легкій посмішці. 

- Ви досить вправно володієте луком. - Його слова злилися з брязкотом металу, десь неподалік вівся спаринг на мечах. 

- Дякую. Насправді мечі мені подобаються більше. З ними легше впоратися. - Обвела поглядом майданчик і помітила, як одного воїна збили з ніг. 

- У моєму Королівстві жінки іноді беруться за зброю, але це зазвичай кинджали чи щось подібне. Мечі надто важкі для їхньої ніжної натури. - У його голосі не було засудження, він просто розповідав, ділився роздумами, але свою думку не висловлював.

- Стріли дуже не практичні. Рано чи пізно вони закінчуються, і людина залишається знезброєною, а от щоб вибити з рук меча, треба неабияк постаратися. - Поклавши лук на місце, пішла до навісу, щоб сховатися від палючого сонця. 

- Я чув, що імперії дуже консервативні погляди щодо жінок, особливо коли діло стосується зброї. Схоже, вам дуже подобалися мечі, якщо ви так відзиваєтеся про них. 

Будь-хто зробив би такий висновок. Але все було навпаки. Я не любила зброю. В перші дні фізичної підготовки я думала, що Зурель просто хотів, щоб я була у формі і не набирала зайвої ваги. Але коли мене почали навчати рукопашного бою, стало зрозуміло, що у нього були зовсім інші плани. Але якщо до побиття кулаками я звикла, то от коли мені видали кинджали, я вперше відчула і усвідомила, як це, коли "духа у п'яти впала".

- Підіймайте. - Вчепившись поглядом в гострий, начищений кинджал, який кинули мені під ноги, я ледь змогла пересилити себе, аби подивитися на високого чоловіка. - Леді, підіймайте. - Холодний тон, майже наказ, якби в його голосі всього на мить не промайнули ноти співчуття.

Я все ще пам'ятаю, як у мене боліла розбита губа та пульсувала синюшна гематома між скронею та бровою. Ліве око залилося кров'ю, від луснувшого капіляру. Але я вже звикла, що мене вовтузять кулаками, але... Зброя. Якщо я пропущу удар чи не встигну, чи мені не вистачить сил, я можу... Стікти кров'ю раніше ніж сюди прибіжить цілитель чи поки мене до нього віднесуть.

- Хто ж буде братися вчитися володіти зброєю, якщо йому це не подобається? Звичайно, мені дуже подобаються мечі. - Легко відповіла, відганяючи спогади та знову поглянувши на спаринги чоловіків. - Чим ви полюбляєте займатися у вільний час? - Перевести тему в інше русло здалося мені гарною ідеєю, хоча хлопець на мить розгубився.

- Ем, я читаю. - Виглядав він при цьому не дуже переконливо, але припустимо.

- Читаєте? Що саме? - Ми вже виходили за межі тренувального поля, наближаючись до дороги, що вела до саду.

- Різне. Насправді, що потрапить під руку. - Що потрапить під руку? Ну, не можу сказати, що не обрала цю книгу за якимось іншим критерієм.

- Я нещодавно почала читати історію "Таємні дороги", автор Реміель? Чи Реміль. Не можу сказати, як воно правильно вимовляється. 

- Ця історія мені не знайома. - Напружено відповів хлопець, але я не надала цьому великого значення, адже зосередилася на іншому. Мені немає з ким обговорити цю книгу, та й взагалі відносини.

Вперше в житті мене хвилює, що мені немає з ким поговорити.

***

Ейден

Дуже скоро Фелісія сказала, що у неї ще є справи і їй час йти, але я чудово розумів, що їй стало не цікаво зі мною. Бо дуже швидко вияснилося, що у нас немає спільних тем для обговорення за виключенням правління і престолонаступництва.

Коли вона спитала, чим я займаюся у вільний час, я... розгубився. У час, коли батько не вимагає мене займатися справами Королівства та виконувати свої обов'язки, я нічого не роблю. Просто лежу у своїй кімнаті у компанії гарних дівчат, які розважають мене розмовами ні про що. Слухаю виступи музикантів, або танцюю з придворними, але... Це ж не те, про що можна сказати - гарно проведений час. 

Насправді, мені здалося, що якщо я скажу чим я насправді займаюся, то це не сподобається Фелісії. Це змусить її розчаруватися, адже я не займаюся чимось "гідним" чи інтелектуальним, як от читання книг. 

І отак мені довелося збрехати. 

Лежачи на ліжку, дивився в стелю, відчуваючи, що напевне я не найкраща партія для неї. Їй потрібен хтось серйозніший за мене, хтось з ким їй буде цікаво...

- Так! - Щойно у двері постукали, зло відповів, очікуючи, що це знову прийшла мама мирити мене з татом.

- Молоде Сонце, ось те, що ви просили. - Кинувши погляд на слугу, побачив в його руках книгу. 

Зірвавшись з місця, забрав книгу з його рук, і дав зрозуміти, щоб він залишив мене. Книга була досить товстою, тому я сам того не помічаючи підтис губи від розчарування. Але в пам'яті спливло те, як згасли очі Фелісії, коли вона зрозуміла, що не може її зі мною обговорити.

Сівши на диванчик недалеко від балкону, відкрив книгу і почав вчитуватися у ідеально виведені літери.