Розділ 43.

Фелісія

- Ти сьогодні дуже задумлива. - Тато обережно прибрав пасмо від мого рота, коли я знову випала з реальності. 

Ні, я звичайно вже бачила своє минуле життя, і там були "дорослі" моменти, але тоді це не викликало таких почуттів, як коли я читала ту книгу... Духи, а якщо це прочитає якась дитина, вони ж так легко продали цю книгу.

- Просто згадала як гарно і весело було на святі вчора. - Легко відповіла, продовжуючи сніданок. 

На якийсь час не було чутно нічого, ніхто не говорив, і тому я підняла погляд на чоловіків, помітивши, що вони якось дивно перезираються між собою. Я колись бачила, як слуги спілкуються поглядами в присутності господарів, але щоб це робили тато і Ліві, це щось новеньке.

- Щось сталося? - Ніби між іншим, спитала, а вони одразу перевели погляди на мене. - І не робіть такий вигляд ніби, нічого не відбулося. - Продовжила, пережовуючи соковитий гарнір. Тато кинув косий погляд на брата, а тоді нахиливши трохи в бік голову відповів:

- Річ у тому, що у тебе скоро день народження... - Ліві кинув на тата злий погляд, аля, нащо ти це говориш, але повернувся до мене вже з милою посмішкою. 

- А якраз перед цим, з невеликим розривом, ярмарок... І так виходить, що тобі виповнюється шістнадцять... - День народження, свято, я... 

- Не бачу зв'язку. - Спокійно підсумовую, помічаючи, що Ліві вже покривається потом. - Просто скажіть прямо, що сталося? Аристократи чимось незадоволені? Чи громадяни? - Відклавши їжу, вже серйозно подивилася на свою сім'ю. 

Тато кивав і зиркав на Ліві, а той пучив очі і кивав на мене. Мені лишалося мовчки спостерігати за цим, і врешті кашлянула, щоб привернути до себе увагу.

- Доню, - почав тато, підсуваючись ближче до мене, - у Аїлії є традиції. Багато традицій. - Я кивнула, показуючи, що я це розумію, а тато здається неабияк побілів. - І кх-кх, зазвичай це організовує мати, але тепер цим займатимемося я з Ліві...

- Ти не туди пішов. - Підказав дядечко, хоча я й сама вже здогадалася. 

- То може хочеш продовжити? - З неабиякою претензією спитав тато, а Ліві катапультував себе з розмови, піднявши догори руки. - І отже, - тато поглянув мені в очі, і я побачила, що він от-от розплачеться. - Я повірити не можу, що ти скоро станеш дорослою! - Він посунувся, щоб мене обійняти, і як результат я сиділа у нього на колінах, очима вимагаючи пояснень у Ліві, який добряче ляснув себе по чолу, коли побачив цю сцену. 

Нічого не зрозуміла.

***

Я стояла посеред кімнати, поки з мене знову знімали мірки, щоб підготувати мені вже костюми та сукні для супер гарячої пори. Якщо вірити тому, що розповідав тато, то влітку тут неймовірно спекотно. І хоча моє тіло майже весь час стояло непорушно, думки гуляли, як вітер в полі.

Після майже допиту, я таки почула, що саме намагалися до мене донести чоловіки. Після того, як мені виповниться шістнадцять, мені потрібно вибрати кандидатів до гарему. І хоча мені пояснили, що до вісімнадцяти ніяких дуже інтимних стосунків не буде, це буде такий собі відбірочний етап... А потім, коли мені виповниться вісімнадцять, я матиму відібрати собі чоловіків у справжній гарем, де я вже буду працювати над "народженням нащадків престолу". Точніше принцеси, враховуючи традиції Аїлії. 

Я ще не цілувалася ні разу, а вже через два роки матиму обрати чоловіків, щоб один з них став моїм чоловіком у майбутньому. У голові не вкладається. 

- На цьому все, Ваша Величносте. - Виринувши з думок, опустила руки вниз, та розвернулася до робітниць. 

- Дизайни ми вже обговорили, якщо у вас немає питань, можете бути вільними. - Жінки вклонилися нижче і пішли геть з кімнати, як слід попрощавшись. 

Важко видихнувши, пішла до ліжка. Погляд зачепився за книжку і я зрозуміла, чому я так дивно почуваюся. Я нічого не знаю, про романтичні стосунки. У мене не було часу навіть на друзів, а тут справа про кохання. 

В якому я нічого не тямлю. 

Знову поглянувши на книгу, я задалася питанням, а що було далі. Як головна героїня знайшла своє кохання? Чи я щось не так розумію? 

Гадати було  дурнею, тому я взяла книгу, розуміючи, що у мене є ще трохи часу, перед тим, як принесуть податкові звіти, щоб почитати.

***

- Що ви...? - Я захлинулася власним голосом, коли його пальці торкнулися голої шкіри та повільно наближалися до моєї жіночої частини. Духи, мене торкається невідомий мені чоловік, там, де може торкатися лише чоловік. 

Ти точно збожеволіла, Вівіан. 

- Така ласа здобич, у місці повному хижаків... Що ти тут забула, дорогенька? - Його тон, як ніби він говорив з малою дитиною, дратував, але чомусь жар не спадав, а навпаки - розростався.

- А тобі то що? Сховав і дякую, а тепер відпусти! - Але чомусь мені не хочеться, щоб мене відпускали, навіть, відмічаючи, що коліна чомусь почали дрібно трястися. 

- Яка ж ти кусюча. - З грайливими нотами відповів чоловік, і раптом відпустив.

Я похитнулася, ледь втримавшись на ногах від неочікуваності, але вже через один удар серця, мене знову схопили за талію, але цього разу притискаючи грудьми до грудей. У голові промайнула зрадлива думка, що під моїми пальцями лежать сталеві м'язи. І якби цей незнайомець захотів щось мені зробити, я не мала б проти нього жодних шансів.

І варто було цій думці з'явитися, як вона зникла, щойно чоловік увіп'явся своїми губами у мої. Жорсткі, сухі губи м'яли під себе мої, змусивши мене зойкнути, я сама не зрозуміла, я розтулила губи, надаючи йому доступ до мого рота, де він одразу взяв усе під свій контроль. Його язик переплівся з моїм, поки по тілу почали розходитися приємні хвилі жару. 

Усі думки зникли, було тільки його губи, які не зупинилися, його язик, який переплітався з моїм, його руки, які все міцніше втискали мене в сталеве тіло, що на мить мені здалося, що я цілуюся зі статуєю. Але той дивний жар, що блукав моїм тілом, змушував мене вчепитися в нього не менш міцно. Мої пальці знайшли його коротке волосся, в які одразу і схопилися за нього з усієї сили, змусивши чоловіка заричати мені у губи. Вібрація змусила мене міцно затремтіти, що не оминуло чоловічої  уваги.