Розділ 39.

Фелісія

- Ви точно в нормі? - Я косилася на дядька з татком, які ледь не лежали на столі, маючи легкий зеленуватий відтінок обличчя.

- Так, ми в порядку. Просто... - Почав тато мертвим голосом, а тоді вже продовжив говорити Ліві, викликаючи у мене посмішку.

- Ми просто переїли перед сном. От і... - Почувши булькотючий звук, як ніби його от-от знудить, я ледь не засміялася в голос. У моєму минулому житті було багато чоловіків, які напивалися і до гіршого стану. Та й чого гріха таїти, я теж... Іноді. Зовсім трішки. 

- Я хотіла сьогодні покататися верхи зранку. Та вас, мабуть, доведеться залишити в ліжку. - Я встала з місця, перед тим допивши сік, і вже біля самісіньких дверей, сказала:

- Я покличу цілителя. Похмілля важке покарання для будь-кого. - І вже переступаючи поріг, я почула тихе бурмотіння з сильними нотами обвинувачення.

- Я казав, що четверта пляшка була зайвою? - І у відповідь:

- А п'ята не була?

***

- Ви вдарилися об дверцята? - Перепитала я, оглядаючи Ейдена з гарною синею шишкою прямо посеред чола, де має бути третє око.

- Так, - я кивнула, ледь стримуючи посмішку, розуміючи, що ця ніч у всіх була веселою. - ви полюбляєте верхову їзду?

- Так, це гарна можливість вийти на свіже повітря та прочистити голову.

- Коли я хочу прочистити голову, то йду плавати. - Ніби в цьому не було нічого дивовижного відповів принц. 

- Плаваєте? Ви умієте плавати? - Його губи злегка розтягнули в посмішці, коли він продовжив:

- Це щось базове, що уміє кожен в моєму Королівстві. Діти плавають у воді раніше, ніж вчаться ходити. Це ж стосується і дихання. Є можу затримувати дихання на дуже довго, що дозволяє мені запливати на глибину. 

- Наскільки довго? - Спитала я, майже повністю нахилившись до шиї коня, аби проїхати під важкою гілкою.

- Десь... десять дванадцять хвилин. - Якби я не трималася за сідло, то точно б впала. - На глибині усе найцікавіше. 

- Що саме? - Хоч я й бачила, що він намагається перевірити, чи зацікавлена я в цій розмові, мене це не дуже бентежило. 

- Корали? Риби? Медузи? Дракони? - На останньому я з розумінням кивнула. - Сподіваюся, що вам випаде можливість відвідати наше королівство.

- Для чого? - Тепер я вже перевіряла в чому саме він зацікавлений і він теж це помітив.

Зустрівшись з моїм самовпевненим і трохи кепкуватим поглядом, він стиснув губи, а тоді смиренно схилив голову.

- Для підтримання дружніх відносин, моя Королево. - Його звертання мене трохи збентежило. Чи це теж була легка насмішка, чи перевірка на особистий кордон я не знала. Проте, я не стала проводити межу. 

- Ніхто не знає, що трапиться завтра. Поживемо, побачимо. 

Ми продовжили нашу прогулянку верхи, повернувши тему розмови на більш легку і менш слизьку. Вже через хвилин п'ять ми могли і покепкувати, і посміятися, а іноді навіть розмови на філософські теми стали чимось буденним, ніби ми не знайомі всього нічого.

- То ваш батько таки дуже запальна особистість? - Коли ми вже верталися до стійл, розмова по трохи закінчувалася. 

Ейден потер свого пошкодженого чола і хмикнув.

- Він просто трохи розчарований у мені. От і все. - Слово "розчарований" неприємно пройшлося по вухах, поки я злазила з коня. Розчарування - не щось з чим легко миритися, особливо, коли тобі нагадують, що ти його причина з дня в день.

- І в чому ж причина? - Міцно стоячи на ногах, попестила коня по гриві, поки Ейден порався з ремінцями, аби зняти сідло.

- На цей час батько запланував відбір жінок до мого гарему. Та ми отримали запрошення на Коронацію, тому не могли це все влаштувати, а за традицією в цей час я вже мав би святкувати вагітність першої наложниці, якби пощастило. 

Я дійсно чула, що у їхній культурі та, хто перша завагітніє, стає законною дружиною і більше ні з ким окрім неї чоловік спати не може.

- Ваша Величносте, - озирнувшись я помітила слугу, який стояв на відстанні, схиливши голову.

- Якщо ви не проти, на цій ноті ми розпрощаємося. 

***

Деміан

- Схоже Фелісія не сприймає тебе, як друга. - Ми вже були на кораблі. Імператриця замкнулася в своїй каюті, адже страждає від морської хвороби. Імператор же майже весь час проводив за книжками та документами. Мені ж пощастило постояти на палубі та вгледітися в море, поки не прийшов його Величність.

- Її Величність тепер має в підпорядкуванні цілу державу, їй потрібно зберігати дистанцію. - Чоловік став поруч зі мною, обпершись на деревину, та само як і я. 

Якийсь час ми мовчали, він вдивлявся за горизонт, а я дивився як бурхлива вода б'ється об борт корабля.

Фелісія дійсно... змінилася. Вона поводиться обережніше. І той же час агресивніше. Якби раніше мені хтось сказав, що такі дві якості можна поєднувати, я б посміявся з тієї людини. Тепер же, після того випадку, коли Аннабель Роксар ледь не пробовкалася про походження Фелісії, вона все більше стає схожою... на скорпіона. Заривається в землю, ховаючись, вичікуючи, а коли наступає підхожий момент - жалить в найслабше місце.

Іноді мені здається, що ми з нею схожі. Якоюсь мірою. Єдине - шкода, що ми тепер по різні сторони барикад. Враховуючи історію стосунків Аілії та імперії... Нейтральні відносини - найкращий варіант наразі.

- У Її Величності скоро день народження. - Раптом почав імператор. - І якщо я правильно пам'ятаю, то з шістнадцяти років Королевам відкривають гарем. - Від його слів у мене спочатку насупилися брови, а коли дійшов сенс сказаного, шкіру вкрили сироти.

Ні. Він же не...

- Кандидатів буде багато. Ти ж сам бачив, як народ любить свою Королеву. - Не зрушуючи з місця ні сантиметр свого тіла, окрім очей. 

Чоловік, що був одягнутий лише в щільну білу сорочку, та чорні стани, міг би бути зображений на портреті, якогось художника. Тоді всі б говорили про прекрасне волосся, що розвіював вітер, чи про розслаблене обличчя, що могло б сказати про задумливість про невизначене майбутнє чи гірке минуле...