Розділ 38.

Фелісія

- Ні - ні - ні - ні.... - Я ходила по кімнаті й трималася за голову, не маючи сили повірити. Я була засновницею Імперії! Як таке взагалі можливо? 

- Фелісія, все добре... Це було в минулому житті! Навіть в позаминулому! - І тут я завмерла на місті, поки холодний пік проступав на шиї.

Повернувшись до Духів, я перевела погляд з одного на іншого, сподіваючись отримати не дуже страшну відповідь. 

- У першому житті мене звали Лорак Валійська. І так нічого такого не було, окрім того, що за легендою вона назбирала купу скарбів і сховала, але мова зараз не про це... - Коли я вимовила своє ім'я, слова почали вилітати з рота самі, ніби хтось тягнув мене за язика. Перевівши подих продовжила:

- У другому я Аравеллою, тобто засновницею Імперії, яка теж "за легендою" зникла безвісти перед власною ж коронацією! І ніхто так і не зміг її знайти. І чутки були різні. І що її зрадили та вбили вороги, аби захопити престол або щоб розтрощити усе те, що вона будувала роками.... - Потираючи скроні від тупого головного болю, знову продовжила свою думку:

- А тепер ви мені кажете, що Фелісія це моя четверта реінкарнація, а не третя? Хто був третім? - Духи мовчали. - Ну? Що? 

Зарія стала геть тьмяною, а Ейрін замиготів якимось дивним сяйвом.

- Я... - Почав Ейрін і голос його здався дивним, розгубленим. - Я не пам'ятаю. 

- Я теж... - Зарія тихо відповіла, поки я стояла посеред кімнати в шоку від почутого. Вони не пам'ятають мого третього життя. Не пам'ятають?

- Не пам'ятаєте? Це як? 

- Можливо... Але це мало ймовірно. - Було зрозуміло, що Зарія зверталася до Ейріна, а не до мене, але від цього розмова не стала більш приватною. Не в моїй кімнаті.

- Проте це єдине логічне пояснення.

- Єдине логічне пояснення чого? - Духи повернулися до мене, але щось сталося з атмосферою в кімнаті. Вона стала важкою. 

- Скоріш за все ми не пам'ятаємо твого третього життя, тому що саме там щось трапилося. - Я змогла на це тільки вигнути одну брову, поки Зарія продовжила говорити за Ейріна.

- Демон. Якщо він з'явився у твоєму минулому житті, то це пояснює, чому він хоче, щоб ти згадала його, хоча кажеш, що не зустрічала його в цьому житті. Отже, єдиний вихід це таки згадати попереднє життя. Тільки так ми зможемо дізнатися чого саме він від тебе хоче. 

- Згадати минуле життя? - Я фиркнула від абсурдності цієї ситуації. - Хіба це можливо? Душа після смерті потрапляє у світ Духів, де повністю очищується від спогадів. 

- Але вони не зникають. - Ейрін злетів і обігнув мене по широкій дузі. За його крилами з'являвся напівпрозорий шлейф з розмитими різнобарвними образами. - Одна душа перероджується чотири рази. Кожен раз до неї додають щось від кожного з головних Духів. - Шлейф замкнувся колом навколо мене, поки я намагалася розгледіти щось більш менш зрозумілої форми.

- У твоєму випадку першим був  Ейрін. Він дав тобі любов до свободи, легкий норов та кмітливість. Такою й описують люди Лорак Валійську. - Зарія теж приєдналася до нас. Шлейф став більш яскравим і мені стало спекотніше.

- У наступному житті, яке звали Аравелла, ти мала всі ці якості, але до них додалися ще запальність, пристрасть, категоричність. Але це не означає, що те, що вклав в тебе Ейрін зникло. Воно все ще в тобі. Навіть зараз.

- У цьому житті Фелісію обдарував Дух води. Він дав тобі легку здатність до пристосування, милосердя та ніжність. Ти бачиш красу у тому, в чому ніхто її не бачить. - Ейрін говорив з ніжністю, як тато говорить зі мною, коли я прошу його про щось. 

- А отже в минулому житті тебе обдарував Дух Землі. Він надає Душам стійкості й терпіння, впертість у досягненні мети, а також уміння слухати та помічати. Проте, яке саме у тебе було ім'я ми не бачимо.

- Чому? - Спека в'їдалася в шкіру через піт, який спровокував поколювання та свербіння.

- Скоріш за все там і сталося те, що пов'язало тебе з демоном. Ми зможемо відправити твою Душу в третє життя. Ти будеш лише стороннім глядачем і не зможеш впливати на хід свого минулого життя. 

Тепер я розуміла, для чого був потрібен цей шлейф, але...

- Але... Як же Королівство? Я не можу його отак покинути. - Зарія підлетіла майже впритул до мого обличчя.

- Не переймайся. Тут не пройде і хвилини, як ти вже повернешся. 

Поглянувши на розмиті фігури знову, я нарешті зрозуміла, що воно таке. Це образи людей з мого минулого життя.

- Згода.

***

Лівіус

- І все ж таки ти бачив, як він дивився на Фелісію? - Наливаючи собі вино, глянув, як Фелікс потягнув напій зі свого кухля.

- Бачив. І не тільки він. Аристократи представляли їй своїх синів ледь не як товар на аукціоні. 

- І я про те саме кажу! - Відпивши трохи, доєднався до брата на балконі. - Відчуваю, варто Фелісії виповнитися шістнадцять, як нас завалять шлюбними пропозиціями. 

- І не тільки шлюбними. - Я завмер і повернув голову до брата, що зігнувшись обперся на бильця балкона.

- Ти чого? - Він повів плечем і відпив ще трохи.

- Коли ти став Королем, тобі в гарем ніхто не набивався от ти й не згадав про цей нюанс. - Від його слів у мене по шкірі пішов піт. Ні!

- У Фелісії буде багато претендентів в гарем. Ти ж бачив як її прийняли і зустріли...

- Так, так, все було чудово. - Роздратовано сказав брат, відвертаючись від мене, як від набридливої мухи.

- Чекай... - Мої губи розтягнулися в усмішці, від усвідомлення ситуації. - Ти ревнуєш, що вона буде приділяти увагу наложникам більше ніж тобі?

- Нам. - Відрізав брат, а коли я вже відкрив рота, щоб познущатися з нього, як брат над братом, як до мене дійшов сенс його слів.

Звісно до вісімнадцяти років вона не буде спати з наложниками, це буде просте знайомство з потенційними батьками її майбутніх дітей, тож вони просто будуть гуляти, розмовляти... А це вимагає багато часу... Але правління теж вимагає багато часу... Багато часу у квадраті виходить...