Розділ 36.

Фелісія

На ранок я обдумувала вже тисячний раз нашу з Деміаном розмову. Не знаю, що чи хто так на нього вплинув, але він змінився. Його манери, те, як він сидить і як будує свою думку... А ще його погляд. Я надто часто бачила такий погляд у друзів і партнерів Зуреля, які навідувалися до маєтку. 

Холодні, гострі, оцінювальні.

Важко видихнувши, я потерла шию, відчуваючи, що сьогодні день буде не менш  важкий. Я надто довго відкладала розмову з Еліасом. Чи тим, що в ньому живе... Хоча дуже не хочеться, враховуючи усе... усе.

- Не хвилюйся, на тобі моє Благословення. Щоб він не намагався зробити, вогонь знищить його до того, як щось станеться. - Зарія вмостилася на моєму лівому плечі, а Ейрін вмостився на праве.

- Ось це мене і непокоїть. - Пробурмотів Ейрін, чим викликав мою посмішку. Додати до цих двох ще тата і Ліві, і мені майже немає чого боятися. 

Вдягнувши легкі білі штани, що пропускали повітря, взялася за широку шоколадного кольору смужку, яка мала перекрити груди. Поверх усього, вдягла напівпрозорий "халат" з шоколадними елементами та золотим поясом, який кріпився на талії. І просту золоту тіару з трьома білими камінцями, які називалися так химерно, що я не змогла запам'ятати. За етикетом мені мають допомагати одягатися прислуга, але після першої спроби я зрозуміла, що мені надто ніяково. Ніхто не став казати ні.

Коли я вийшла з кімнати, мене вже чекали двоє особистих вартових, Жан і Еміль. Все як завжди. І, що дивно, цей факт мене трохи заспокоює.

Ми пішли до підземелля, повільно. Я відтягувала це так довго, як тільки могла. Але за останнім поворотом мене чекали тато і Ліві, які щось обговорювали. 

- Щось сталося? - Помітивши їхні обличчя, на яких було надто багато емоцій, щоб виділити головну.

- Ні.

- Так.

В один голос вони відповіли та розсерджено поглянули один на одного, поки я почала розуміти, що не даремно у мене було погане передчуття.

- Кажіть, що сталося! - Серйозно сказала я, а коли помітила приречений погляд тата, який був проти того, щоб розповідати мені, я демонстративно перевела погляд на дядечка.

- Той маг... Ем... - Ліві підбирав слова, а коли помітив, що його брат, склав руки на грудях і допомагати, він просто сказав, як є:

- Він в дуже критичному стані. Він не мертвий. І не вмирає. - Швидко додав чоловік, виставивши вперед руки, ніби я збиралася з усіх ніг бігти до камери. - Просто він... Той хлопчик виглядає не так добре, щоб ти на нього дивилася...

- Він хоче сказати, що він лежить увесь в крові, а тобі не варто на таке дивитися. - Увесь в крові, але не вмирає? 

- Я бачила багато крові, я бачила трупи. - Наголосивши на останньому слові, обійшла їх і почала обережно спускатися сходами. 

Було неприродно тихо, що змусило насторожитися.

- Фу, як же тут смердить! - Зарія почала спалахувати, та активніше махати крилами, ніби це могло врятувати її від смороду, який я не відчувала.

- Що ж це за демон такий, якщо від нього так несе? - Ейрін аж притулився до моєї шиї, ховаючись від чогось.

- Про що ви говорите? Я не відчуваю нічого... - Принюхалася, але в повітрі стояла сирість та пил, нічого більше. Тато і Ліві вже наздогнали мене, залишаючись за моїми спинами, поки вартові лишилися ззовні, аби переконатися, що нас не підслухають.

Дійшовши до потрібної камери, відчула металевий запах, який заполонив увесь куток, а картина, була дійсно не для дітей.

Еліас лежав на підлозі, його сорочка була вимазана кров'ю, як ніби його нудило, і як ніби він намагався роздерти себе навпіл. Та частина обличчя, яку я могла бачити, була забруднена червінню. Одна його рука тягнулася до ґрат, поки інша лежала на животі. Навіть з такої відстані я могла помітити, що він не блимає. Довго не блимає, а сам погляд став порожнім, хоч і був зосереджений на одній точці, мені не хотілося думати про те, що трапилося в цій камері поки мене не було.

Розмазані відбитки рук були усюди: на стінах, підлозі, навіть на стелі, а на ґратах навіть було видно шматочки здертої шкіри, які прилипли до металу через засохлу кров. 

- Що я казав щодо крові? - Мій вчитель фехтування стояв біля зв'язаного чоловіка, поки я зціпила пальці якомога міцніше.

- Що кров має специфічний запах і у деяких людей може викликати нудоту. - Хоч як я намагалася змусити голос не тремтіти, але вдавалося це не так добре, як я хотіла.

- Правильно, моя леді. - Він дістав кинджал з ножен і приставив його до горла чоловіка, який не міг навіть кричати через кляп у роті. Мій мозок кричав, намагався достукатися до мене, бо вже розумів що зараз станеться, але я не могла рухатися. Так і завмерла як статуя.

Конюшня здавалася надто малою, не було куди бігти, як сховатися. Не було виходу.

- Ваш батько наказав перевірити чи є у вас такий рефлекс. - Я невідривно дивилася в блакитні очі чоловіка, який поглядом казав мені дивитися не на нього. А на того, хто зараз... 

Мені вдалося ледь помітно хитнути головою в бік, показуючи, що я не можу, не хочу, як в небесній блакиті з'явився крижаний холод, і я рефлекторно опустила погляд вниз. Разом з цим кинджал розрізав тонку шкіру, яка вже за мить стала темно червоною. Позаду мене стояв інший лицар, який схопив мене за плечі, щойно я зойкнула та зробила крок назад.

Ті звуки, схожі на булькання та ті очі повні злості через несправедливість, дивилися на мене ще довго. 

- Не плачте, моя леді. Цей чоловік гвалтівник, він заслужив таку смерть. - Тільки в той момент я відчула, що по моїй щоці потекла одинока сльоза.

Блимнувши, відчула як одна маленька сльоза покотилася по щоці. Щойно я виринула зі спогадів, Еліас перевів на мене погляд від чого я відступила на крок назад, і потрапила в обійми Ліві. Його тіло не рухалося довгих декількох секунд, поки він не відривав від мене погляду. А тоді його рот знову розтягнувся в тій моторошній посмішці, яка точно прийде до мене в жахіттях цієї ночі.