Розділ 33.

Фелісія

Для мене зараз на першому місці розібратися з королівськими справами, потім Деміан, і наостанок Еліас.

З такими думками я заходила до зали, де вже сиділи на своїх місцях гості. Всі на подушках, навколо столів заставленою їжею. Всі повставали зі своїх місць, коли я зайшла всередину. Благородні особи з Імперії дуже не хотіли цього робити, тому демонстративно показували, як їм не зручні такі правила. 

Гості були розташовані двома лініями, вздовж килима, по якому я йшла до свого місця. По два боки від мене сиділи тато і Ліві, засуджуючи дивлячись на імперців. Коли я сіла на своє місце, дала решті знак, що вони можуть присісти. 

Ця зала була створена спеціально для таких зібрань, бо тут стіни прикрашені спеціальним камінням. Як там його… луріт… Так, точно, луріт. Його наповнюють маною і таким чином можна маніпулювати людською свідомістю… Взагалі в інших країнах видобуток цього каміння заборонено, але не в Аїлії. Але іншим про це знати не обов’язково. Я прослухала величезну лекцію з приводу цього мінералу від Ліві. Але зараз його використовують для того, щоб впливати на свідомість і сприймати різні мови як свою рідну мову.

Привітавшись з усіма гостями і побажавши їм смачного, я й сама взяла до рук келиха.

- Ваша Величносте, дозвольте запитати. - Я оглянула на Короля Сейміші і кивнула йому, даючи дозвіл. - Як це володіти одразу двома духами? Вибачте, якщо це питання прозвучало грубо, але мені справді цікаво. 

Я посміхнулася і поставила келих на стіл, склавши долоні одна на одну.

- Я не володію ними, Ваша Величносте. - Дружелюбно відповіла, сама намагаючись зрозуміти, які між нами відносини, я і духи.

- Хіба ви не відаєте їм накази, що саме робити? - Це питання мені здалося підступним. Хоча інша продовжували їсти, я була певна, що вони з цікавістю прислухалися до нашої маленької розмови. 

- Я не наказую. Не думаю, що в цьому світі знайдеться бодай хтось, хто наважиться наказувати Духам, нашим творцям. Я прошу. - Король посміхнувся і швидко перевів погляд на тата і Ліві, які насолоджувалися їжею. 

- Як щодо вашого нового титулу? - Це вже був чоловік, який все ніяк не міг вимоститися на своєму місці, імперець.

- Я думала всім відомо, що вчора була Коронація. Не знала, що ще залишилися ті, хто не в курсі справ. Для аристократа відставати в таких питаннях неймовірна розкіш, Пане… - Він хоч і був невдоволений моїми словами, але все таки посміхався і приховував це. 

- Пан Рузвет, Королево. - Я прикинулася здивованою. 

- Тепер ви знаєте, що я Королева. Як швидко ви все схоплюєте! - Ліві простягнув мені маленьку тарілку з солодощами, які мені подобалися, і я з вдячністю її забрала. 

- За час нашого візиту в Аїлії ми почули багато пліток, як і те, що Королева була викрадена імперією при народжені. - Я навіть не встигла знайти поглядом того, хто це сказав, коли праворуч, де сіди імперці та їхні союзники, не почали відповідати.

- Це наклеп! Фелісія носила ім’я роду Роксарів до того, як опинитися тут! - пан Рузвет не здавав позицій і з усіх сил намагався захистити авторитет імперії, поки Імператор продовжував мовчати. 

- Яке влучне слово ви використали, опинилася. А може Роксари тримали її в полоні, щоб шантажувати королівську родину Аїлії?! - Пережовуючи солодощі, я відкинулася на спинку свого трону, та трохи з’їхала вниз, звертаючись до своїх родичів.

- Це ви влаштували? - Вони хитро посміхнувшись, скосили очі на мене, але не змінили позу. 

- Ми нічого не робили. Вони самі. - Еге ж самі. Але я не маю нічого проти. Нехай розважаються, навіть цікаво послухати їхні думки.

- Ніхто нікого не шантажував! Фелісія Роксар була народжена на території імперії і вважалася її громадянкою! Аристократкою! Ще й Роксар! Вище них тільки Імператор! -  О, я починаю бачити куди все йде.

Закинувши ногу на ногу, я вмостилася зручніше спостерігаючи за сценою, де деякі імперці починали скакувати на ноги від злості, а ліворуч від мене спокійно сиділи інші гості, які просто плювалися отрутою в імперців. 

- А чому б нам не спитати самих Роксарів! Як все було насправді? - Я швидко перевела погляд на свою “рідню”. Аннабель піднялася на ноги:

- Я не спра…

- Так, Пані Роксар, розкажіть, як все було насправді. - Я втрутилася, і всі перевели погляд на мене.

Обпираючи підборіддя об зігнуті пальці та розмістивши лікоть на перилі трону, я дивилася прямо на Аннабель, яка зблідла від моїх слів і мовчки сіла назад на подушку. Чи краще сказати, впала? 

В залі запанувала тиша, всі дивилися на мене і Роксарів, які не могли нічого сказати на свій захист.

Так, правильно. Ви маєте мовчати. Не говоріть нічого.

- Королева дійсно народилася на території імперії. І вона дійсно носить… носила ім’я мого роду. - Себастіан продовжував сидіти на подушці, ніби його сім’ю ні в чому не звинувачували ще декілька митей тому. - Але після того нещасного випадку ми не змогли її знайти. І з гіркотою в душі зрозуміли, що вона мертва. - Він дивився мені прямо в очі, грізно, суворо, ніби говорив, ти заходиш надто далеко. 

- Який дідусь, не знайшовши навіть мертвого тіла своєї внучки, оголосить її мертвою? - я посміхнулася на його дуже милу реакцію, він кліпнув від розгубленості. - Не принесе подарунок на Коронацію? Не розчулиться, побачивши її живою? Хіба будь-який інший дідусь став би поводитися так холоднокровно до власної, рідної внучки? - В його очах закипала злість, бо він почав розуміти, що програв, прорахувався. 

По залі пройшовся шепіт. 

- То що це виходить тоді…

- Так, це й справді дуже дивно…

- Хіба у Фелісії тоді не був власний бізнес? Невже він через…

- Та бути не може…

- А його реакція! Ти тільки поглянь! - Взявши в руку келиха, я побачила як Роксар вже підібрав якісь слова, але його схопив за руку Імператор і щось шепотів йому, від чого Роксар розчервонівся від люті тільки більше.