Розділ 32.

Себастіан Роксар

Неможливо. 

Це неможливо. 

Як? 

Дівчисько, яке ще нещодавно просилося до мого роду, тепер має ДВА благословення!!!

Аілійців припали головами до підлоги, бурмочучи щось на своїй мові. 

Стояти лишилися тільки імперці. Але тільки через те, що їх вже не цікавило нічого окрім пліток, які вочевидь дуже скоро розлетяться далеко за межі столиці. 

Це погано. Це неабияк погано. Катастрофічно… 

Поки я намагався розкласти все по поличках в своїй голові, помітив, як Імператриця стискає і руках віяло, яке ось-ось трісне. Щоки почервоніли від люті, а нижня губа була так сильно закусана, що ще трохи і потече кров.

Не тільки у мене свої плани на престол. 

По поверненню до Імперії треба буде починати діяти. Відкладати на потім більше не можна - чекатимемо далі, і Фелісія викине ще щось подібне. Чим це обернеться? Кого захочуть обрати аристократи? Принца, якого підтримує Королева Аїлі, двічі благословенна, чи принца, який лише законнонароджений? 

Трясця!

***

Аннабель Роксар

- Це що виходить? Я взагалі тепер нічого не розумію! - Якась вересклива аристократка продовжувала вимахувати віялом, поки крутила головою від одного співрозмовника до іншого. 

- Тепер мені ще важче повірити, що Роксари отак просто її віддали. - Хтось посміювався чи то з власних слів, чи то з самої ситуації.

- Перед тим як Фелісію… Тобто Королеву, визнали зниклою з безвісти, у Роксарів не поповнилися багатства? Землі, копальні…

- До речі, про копальні! Та діамантова копальня дісталася саме другому принцу… У багатьох з вас діти в п’ятнадцять років складають заповіти? - Відповіддю стало зловічне перешіптування, яке я вже не змогла розібрати. 

- А й справді… Що як… - У мене завмерло серце, я не наважувалася вийти зі свого закутку. - Що як Роксари спланували її зникнення, не знаючи про заповіт? - Якась жінка сказала свою теорію так, ніби це мало прозвучати, як щось божевільне. 

- І справді. Особисто я, дуже здивувався, коли дізнався, що копальня перейшла до принца, а не Роксарів. І ваше припущення… - Інший чоловік перебив свого співробітника.

- Припущення? Як на мене, ця версія має право на існування. Було б непогано поспілкуватися з головною героїнею цих подій, але вона не стане тикати в них пальцями. 

- Чому ви так вирішили? - Жінка навіть не приховувала своєї зацікавленості в цій темі.

- Якщо вона не зробила цього з самого початку, отже у неї свої плани на Роксарів. - Я піднесла тремтячу руку до рота, аби не зойкнути та не видавити з себе зайвого звуку. Ні, вони не можуть…

- Може зробимо ставки? Наприклад, ставлю п’ятсот золотих на те, що вже через два… А! Нехай навіть один місяц, і від колишнього роду Роксарів таки нічого не лишиться. 

- Ви так говорите, ніби це простіше легкого!

- Для нас, аристократів, ні. А от для Королеви з двома благословеннями…

Я більше не чула їх слів, ноги підкосилися і я осіла на підлогу, закривши рота руками.

Це кінець. Нам кінець. Все закінчиться отак. Я навіть не зможу… Я навіть не сяду на престол! Що з нами буде? Що?

У вухах задзвеніло, я не могла більше фізично їх чути. 

***

Август

Що такого особливого в цій клятій дівкі? Два духи, мати - Роксар, батько з королівської родини, має магію… Чому вона народилася такою…

- Яке розчарування… - Приглушене шипіння матері, змусило мене завмерти. - Який з тебе майбутній Імператор, якщо ти не можеш перетягти правильних людей на свій бік? - Злісне шипіння матері означає лише одне. Мені кінець.

Скосивши очі на виродка, який стояв з розкритим ротом та дивився на свою пасію, відчував, як в мені закіпає кров. Ти взагалі не мав народитися.

***

Фелісія

Занадто багато всього. 

Помста Роксарам.

Допомога Деміану.

Моя мана.

Еліас і його демон.

Королівські обов’язки…

Важко видихнувши, я потерла скроні, вставши з вже насидженого місця. Вийшовши на балкон, я впала на подушки та поглянула за горизонт. Легкий вітерець розвіював волосся і на мить мені навіть стало легше. 

розберемо усе одне за одним. 

Роксари.

Деякий час тому

Кімната Фелікса

- Ви справді його знайшли? - Схопившись за хліб та занурюючи його в соус, ретельно пережувала.

- Ображаєш, квіточко! - Ліві прийняв позу “я можу усе, тільки попроси”. - Хоча маю визнати, що Роксари гарно його сховали. - Ліві виразно подивився на тата, який теж активно вечеряв.

- Тобто, сховали? - Вони подивилися на мене, а я продовжила. - В столиці всі вважають, що він поїхав добровільно, бо відтягує церемонію наслідування роду.

- О, ні! Там все не так просто. - Тато сказав це і прийнявся накладати собі м’яса за кашею. - Треба буде самим з ним поспілкуватися. - Я перевела погляд від нього на дядька, а тоді знову на тата. 

- Як? Він же… А де він, до речі? - Вони перезирнулися.

Лукас поки виконує усі наші настанови, до того ж це в його інтересах. Навіть, якщо він захоче діяти самостійно, у нього теж є зуб на Роксарів. Тому поки що можна це залишити на нього. 

Деміан.

З ним теж не все так просто. На коронації він був не в собі. І з ним треба поговорити про наші подальші плани. Про його плани. Про мої плани. Не можна все залишати отак, в підвішеному стані. Імператорська родина точно не сидітиме склавши руки після сьогоднішнього. Аристократи? Ну, є шанс, що сміливі вирішать обирати сторону вже зараз, а більшість поки що тільки робитиме ставки та спостерігатиме за “п’єсою”.

Роксари? Зараз їм напевне доведеться зайнятися своєю репутацією, а отже на мене у них не буде часу. До того ж, зараз вони в моєму королівстві і нічого зробити не зможуть. А коли повернуться… Там їх чекатиме Лукас. Цікаво, як почуватиметься Себастіан, коли побачить Лукаса в СВОЄМУ домі? 

Мана.

Ну, тепер, коли у мене є Зарія і Ейрін для мене немає жодної загрози. Я можу нарешті видихнути. Приємний бонус у вигляді захисту від демона мене теж неабияк порадував.