Розділ 28.

Аннабель Роксар

- Що відбувається? - Шепіт аристократки позаду мене, змусив мене здригнутися. - Всі вже вручили подарунки, а Роксари і Імператорська родина так і не вручили подарунки. 

- Скоріш за все, їх немає. - Відповів якийсь чоловік, поки я намагалася тримати себе в руках і дихати рівно. 

- Кого немає? 

- Подарунків. Якщо згадати уроки історії, то імперія не бажає виказувати пошану Королю і маленькій Королеві. - Від останнього слова мої пальці вчепилися в спідницю сукні, бо наразі це єдиний спосіб стримати свої емоції на публіці. 

- Хіба так можна? Ще й враховуючи той факт, що Королева це Фелісія Роксар! - Аристократка була на емоціях, а тому говорила достатнього голосно аби інші змогли її почути. Ще декілька людей доєдналися до розмови. 

- Особисто я вважаю, що Фелісія була незаконнонародженою, але колір її волосся чітко показував на її походження, тому Роксари вирішили залишити її при собі. 

- Але як щодо покійного молодого Пана Роксара? Хіба він би не згодився на таке? 

- Якщо я правильно пам'ятаю, то в цьому році Фелісії буде шістнадцять, тоді виходить… 

- Можливо, смерть молодого Пана була спланованою? 

- Ні, це не можливо! Адже їм треба було б побачити Фелісію, а коли вона народилася, він вже був мертвий. 

- А мене цікавить в цій історії дещо інше.

- Що саме? 

- Що?! - Я вслухалася в їхні слова, поки серце шепотіло, що зараз я почую щось жахливе. 

- Ну наприклад… Всі ми знаємо Пана Роксара і його характер… Як він зміг би не використати когось такого, як герцог Айнцворт та єдиний принц Аїлії, якщо в руках Себастіана була його дитина? 

- А й справді… Якщо пригадати то у нього були не такі вже й гарні відносини з Фелісією? Чи краще називати її Королевою? - Кепкував і далі якийсь аристократ.

І справді дивно, як він зміг дозволити таким можливостям вислизнули з його рук? 

***

Деміан 

- Ти справді думаєш, що ми маємо обговорювати це тут? - Ні, не думаю. Але хіба інший шанс у мене буде? 

- А якщо я зможу з тобою поговорити пізніше? Принц іншої країни може так легко поговорити з без п'яти хвилин Королевою? - В моїх словах було більше сарказму ніж я хотів, і я бачив, що мої слова чомусь змусили Фелісію напружитися. 

Атмосфера навколо все ще була легкою і невимушеною, але не між нами. Фелісія раптом зробила маленький крок назад, збільшуючи дистанцію між нами. Це неабияк мене зачепило. 

- Я думала ми друзі. - Я бачив, що на її очах почали виблискувати сльози, але вона стримувала їх. Навіть зараз, коли вона могла от от розплакатися, вона все одно виглядала велично і навіть аристократично. - Я думала, що почую від тебе щось на кшталт "ти знайшла свого батька, я так радий за тебе" чи "у тебе з'явилася справжня сім'я, це добре", але замість цього я маю пояснювати тобі, що це було небезпечно розповідати бодай комусь про те, хто я така і де знаходжуся. Ти думаєш, що всі, хто тут присутній, були просто так запрошені? - Вона не кричала, в її голосі навіть не було злості чи образи…Це було… Фелісія була засмучена. 

Імператорська родина найбільшої країни на цьому континенті не принесла подарунок на честь коронації. І добре, можна подумати, що це зроблять Роксари, але і вони теж нічого не принесли. Додай до цього плітки, які пішли через моє походження. Зараз це обговорюють тільки імперці, але згодом і інші почують і зрозуміють. 

- І що це тобі дає? Всі знатимуть про те, що ти незаконнонароджена і все. Від цього ніякої вигоди. - Фелісія ледь помітно посміхнулася, але вираз обличчя став вже більше втомленим, ніж засмученим. Я мав поговорити з нею про дещо інше. 

- Це дає мені те, що репутація Роксарів на міжнародному рівні впаде до Безодні. Чи стане таке терпіти Імператор? Ні, адже він має багато політичних, економічних і інших зв'язків з іншими правителями. Кому вони будуть вірити? Майбутній Королеві, яка ще дитина і навряд чи про щось таке збреше? Чи Роксарам, які вже потонули у власній брехні. - Фелісія посміхнулася і кивнула комусь, хто пройшов на певні відстані від нас.

- У якій брехні? Ти сама все робила! Втекла від Теоморі, шантажувала Роксарів, щоб вони записали тебе до роду, вступила в Академію, і купу всього іншого. В чому ти збираєшся їх звинувачувати? - Один кутик її рота повільно піднявся вгору. 

- Ти не розумієш? - Схоже на моєму обличчі таки відбилися якісь емоції, тому що Фелісія фиркнула і розмито хитнула головою. - Отже я вигадала гарний план. Можеш зробити ставку, а можеш просто спостерігати. Це вже на твій вибір. 

Вона розвернулася і пішла до інших аристократів, поки я зіштовхнувся поглядом з чоловіком. Його зелені очі палали праведним батьківським гнівом, від якого я здригнувся усім тілом. 

Він схрестив руки на грудях, обпершись плечем на стіну, проживаючи мене поглядом. Я готов був закластися, що якби він міг вбити мене поглядом, вже б це зробив. 

***

Ейден 

Фелісія закінчила свою напружену бесіду з імперським принцем і пішла в інший бік.

Принц виглядав спантеличеним і навіть трохи наляканим, але це навіть мені на користь. Якщо у них і були гарні відносини, то сьогодні вони дали тріщину. Фелісії буде погано,і її доведеться з кимось подружитися аби не бути самотньою… Тобто зі мною. 

Шкода, що їй ще немає шістнадцяти, тоді можна було б заручитися і я хоча б на половину був спокійний. У мене був би час на те, щоб вона мене покохала… Хоча кого я обманюю, вона моя пара, у мене немає іншого вибору окрім як закохати її в себе. 

***

Фрідріх

- Ваша Величність? - Я озирнувся і побачив Фелісію. Хоч її маківка ледь діставала мені до плеча, але вона виглядала дуже впевненою. Не надто самозакохано і не пихато… 

- Вітаю, принцесо Фелісіє… Перепрошую у вас так багато імен, що я не запам'ятав решту. - Фелісія злегка всміхнулася і повільно опустила і підняла вії. 

Імперські аристократи притихли, прислухаючись до нашої бесіди. Щоправда мене трохи збивала з пантелику її сукня, якщо це можна так назвати.