Розділ 24.

Фелісія 

Хоч спала я й не довго, бо ми пів ночі проговорили з Феліксом, але я все одно виспалася. Щоправда, прокинутися в обіймах Фелікса я не очікувала. Проте маю визнати, так спати було тепло. 

Після зборів, а саме, перевдягання в штани і сорочку, я прийняла цілителя, який сьогоднішнім сеансом закінчив лікування моєї ноги. 

Після цього я вирішила піти до свого лицарського ордену - у мене так і не було можливості познайомитися з ними через підготовку до коронації. 

Територія палацу поділена на декілька секторів. В самому центрі знаходиться Серце всього королівства - Королівський палац. В назву цього сектору входить сам палац, сад за ним, в якому ще знаходиться озеро і купа фонтанів, прилеглі будови для слуг, які служать на цій території. А також місце для тренування лицарів і їхні будівлі для проживання. 

Ліворуч від Серця розташована резиденція Фелікса, яка називається Смарагдовий водоспад. Чому так, я не розібралася, але звучить гарно. На її території розташований палац, трохи менший за Королівський, декоративний ліс, де живуть тварини, як в заповіднику, і звичайною всі необхідні будівлі, які потрібні для життя (дім для слуг, конюшня і т.д.). 

Праворуч від Серця знаходиться Рубіновий сад. Це резиденція, де живуть усі гості аристократи, якщо хтось з Королівської родини запрошує аристократів на спільний відпочинок.

До Серця веде біла широка дорога, вздовж якої росте зелений газон. По цій же дорозі, якщо не доїжджати до Серця, то можна побачити малі, по відношенню до Королівського палацу, резиденцію для іноземних гостей. 

Дійшовши до кінця коридору, я побачила вихід на поле, де тринувалися лицарі. 

Її Високість, принцеса Фелісія. - Хтось повідомив, що я прийшла, і всі одразу припинили займатися. Але замість того, щоб просто кивнути головою, вони вишикувалися і поклавши кулак на серце прокричали:

Довгих років життя, Ваша Високосте, принцеса Фелісія. - Я автоматично ввічливо всміхнулася, а коли помітила це, то схопила пальцями щоки і розім'яла їх. 

Звичка… 

- Еміль! - Чоловік підійшов до мене, схиливши голову вниз, і навіть не дивився на мене. 

- Так, Ваша Високосте. 

- Я б хотіла провести з кимось спаринг. - Він злегка підняв на мене очі, але на лице не подивився, вочевидь його цікавив мій одяг. 

- Можу порекомендувати Міта. Він новенький, але дуже здібний. - Говорячи це, він розвернув корпус в бік, і хитнув головою в мій бік. З рядів вийшов юнак, віком десь років двадцять, але все одно на дві голови вищий за мене. 

- Довгих років життя, принцесо Фелісіє. - Я знову посміхнулася і обсмикнула себе через це. 

- Дякую. Тоді станемо в пару. Де взяти зброю? - Я закрутила головою, роздивляючись, де поставили стенд з знаряддям вбивства. 

- Прошу за мною, Ваша Високосте. 

***

Лівіус 

- Чому ти мені не сказав? - Брат закотив очі, передивляючись якісь папери, поки ми йшли снідати. 

- Тобто я мав посеред ночі кинути власну дитину і побігти до тебе, щоб сказати, що сьогодні Фелісія спатиме зі мною? Не мели дурниць. 

- Але я теж хочу, щоб вона поспала зі мною! - Переборюючи бажання перегризти папку з документами, підняв очі до стелі. - Духи, що мені зробити, щоб вона назвала мене дядечком? Добре, ну хоча б, дядьком? 

- Ти такий кумедний. - Фелікс вийшов до тієї галявини, де ми їли з Фелісією минулого разу, але та був лише накритий стіл і декілька служок. - Де принцеса? 

- Вона ще не приходила, Ваша Високосте. - я перезирнувся з братом, який теж був не в курсі. - Варта повідомила, що принцеса пішла до лицарського ордену, а сюди прийде пізніше. 

- Що їй там треба зрання? - Спитав у Фелікса, але відповіді не отримав. 

- Не знаю…

Ми пішли туди, сподіваючись, що нічого не сталося. І яким було моє здивування, коли я побачив, як Фелісія знезброїла одного з лицарів. Вона стояла до нас спиною, тому не помітила нашого приходу. 

- Ще є бажаючі? - Двоє, на вигляд найвитриваліші з усіх, взялися за зброю і пішли на зустріч племінниці. Перезирнулися, і далі пішов тільки один. 

Почався бій. Я ледь щелепу не загубив, коли побачив, як Фелісія тримає в руках справжнього меча. Така маленька, тендітна, але так просто витримує удари. 

Фелікс наказав мовчати вартовому, який хотів оголосити наш прихід, хоча він теж задивився на Фелісію. 

За той час, що я відволікся, Фелісія встигла вибити меча з руки лицаря, від чого зброя долетіла аж до нас і впала прямісінько під ноги.

- Ой… - Тепер вона помітила нас, і одразу втратила усю свою впевненість, ніби ми застали її за тим, що робити вона не мала. 

- Молодчинка! - Фелікс не розгубився і почав плескати в долоні, з вогнем в очах, дивлячись на Фелісію. Я на це тільки зі сміхом фиркнув і теж заплескав. Лицарі теж це підхопили, а сама Фелісія серед гучних оплесків стала червона як рак. 

***

- Ти дуже добре володієш мечем. - Племінниця кивала головою, поки пережовувала салат. 

- Я виграла лише тому, що вони не знають імперську техніку ведення поєдинку. В іншому випадку у мене не було б і шансу. - Вона аж так сильно себе недооцінює…

- Що сказав цілитель? - Фелікс теж включився в розмову, поки я зловив момент і закинув в рота трохи м'яса. 

- Нога як новенька. Болю і побічних ефектів немає. Тому можу бігати, стрибати і таке інше. 

- Це добре. Головне, щоб тобі не боліло, і ти була задоволена. - Фелісія задумалася над чимось, але Фелікс встав з місця і сказав:

- Мені треба йти, деякі іноземні гості почали приїжджати, треба їх зустріти. - Витерши рота, він встав, а Фелісія розгублено спитала:

- Хіба це робить не Король? - Невже так не хоче залишатися зі мною наодинці? 

- Якби він був твоїм батьком, то він би це робив. - Задоволено сказав Фелікс, ніби в цьому велика заслуга.

- А я міг би піти їх зустріти… Тільки уявіть, які вирази обличчя у них би були. - Фелікс закотив очі, поки Фелісія фиркнула зі сміху. 

Фелікс пішов, а ми продовжили сніданок. Та не пройшло і декількох хвилин, коли Фелісія звернулася до мене: