Розділ 22.

Деміан

Коли я отримав офіційне запрошення від Короля Аїлії на свято, то щиро здивувався. 

По-перше, у нас не такі вже й гарні стосунки з Аїлією, щоб вони взагалі запрошували когось з імперії. Тим паче мене - напівкровного принца.

По-друге, тут не вказано, що саме за свято, але Король "наполягає" на тому, що я маю бути там присутнім. 

По-третє, не думаю, що Імператор чи Імператриця взагалі вирішать туди їхати. Адже це треба перетинати Холодне море, залишити аристократів на час свята за головних і до того ж не відомо, що саме нас усіх там чекає. 

Відклавши запрошення в шухляду, відкинувся на спинку стільця. 

Це все так виснажує. 

Остерігатися Імператриці і Августа… Намагатися не провокувати Роксарів. Встигати з навчанням, з ательє, з видобутком діамантів, з новою колекцією. Ще вивчення законів, підтримувати себе в формі і знаходити час на сон. 

Я живу в такому ритмі лише місяць від сили, а вже хочу кинути усе в безодню. Як Фелісія давала собі раду з цим, не маю жодної гадки. 

Важко видихнувши, заплющив очі. Вже був глибокий вечір… 

Пух! 

Почувши характерний звук, розплющив очі і побачив, що лампи вже вимкнули. Запаливши свічки, які купив заздалегідь, продовжив думати.

Якщо все таки доведеться їхати, то тоді потрібен офіційний костюм, костюм на корабельну подорож (бо буде холодно і вітряно)... Ще треба підготувати якийсь подарунок членам Королівської родини. 

Гарно розтерши лице долонями, нахилився над підручниками і продовжив писати відповідь Фелісії. 

Дорога Фелісія,

Я дізнався те, що ти просила. 

Позбавлена громадянства людина втрачає своє майно на користь держави. Але є багато нюансів.

Якщо є родичі, які мають гарну репутацію та не були судимі за жодними статтями, то майно може перейти їм у спадок, але воно обкладається додатковим податком у розмірі 12% від місячного прибутку. 

Якщо у людини немає таких родичів, або вони не підходять відповідно різним критеріям, то тоді майно переходить у власність Корони. Тут є спеціальна класифікація щодо того, кому саме і яке саме майно має відійти. 

Згідно з класифікацією… 

***

Аннабель Роксар

- Це дивно. - Я подивилася на ідентичні запрошення, які прийшли і синам. 

- Дивно? З чого б це Лівіусу запрошувати нас на… Так, а що там за свято взагалі? - Тео перебив власну ж думку. Я перечитала і сказала:

- Схоже це якесь релігійне свято, схоже на наше Єднання, тільки проводиться трохи пізніше. 

- Трохи? - Помітивши мій красномовний погляд, він стулив губи і відвернувся до брата. 

- То що ми робимо? Хіба ми можемо покинути імперію, якщо і Імператор поїде? Хто тоді дивитиметься за країною? - Лео, як завжди, думає раціонально. 

- Думаю, це залишать на вищу аристократію, яка лояльно налаштована на Імператора. Якщо запросили навіть нас, то думаю, це початок мирних перемовин. А точніше передмова до цього. Такі речі без нас Імператор вирішувати не може, а отже вони запросили нас обох. 

- Маячня якась… - Тео бурмотіла собі під ніс, поки я піднялася з місця. 

- Я сходу до батька. І лягайте вже спати, година пізня, в Академію поїдете завтра зранку. - Не бажаючи слухати нічого більше, закрила за собою двері. 

Треба це обговорити. Якщо ми заручимося підтримкою Аїлії, повстання пройде як по маслу. 

Від цієї думки губи розпливлися в мрійливій посмішці, але я спробувала її стримати, бо ще нічого невідомо. 

Але все одно… Що він скаже? Як він подивитися на мене, коли побачить, що моє придане це імператорський престол? 

***

Імператриця Розетта

- То що ви мені скажете? - Я стояла і переводила погляд з сина на професора, який шанобливо вклонився, поглянув на принца. 

- Знання з політики та економіки дуже поверневі. До того ж знання етикету не досконалі. - Я намагалася тримати на губах легку, ввічливу усмішку, але з кожним словом ставало все важче це робити. 

- Сподіваюся, що найближчим часом ви зможете це виправити, Професоре. 

- Звісно, з вашого дозволу, Ваша Величносте. - Чоловік пішов, а я поглянула на Августа. 

- Мамо… Я… - Ігноруючи його, світла за чайний столик. 

- Як ти можеш мене так ганьбити? Спочатку вриваєшся в залу на новий рік, потім пропускаєш заняття… І ось, що ми тепер маємо! Твій батько любить того виродка більше за тебе, потім віддасть йому престол, а про тебе забуде! - Піднявши погляд на сина, побачила, що він як мала дитина, стоїть опустивши погляд вниз. 

- Підніми голову! - Від моїх слів він тільки ще більше опустив її, ніби шиї у нього не було від слова зовсім. Я встала з місця, вхопила його за плечі і добрече потрясла, щоб він нарешті мене почув. 

- Августе, підійми голову! - Коли він нарешті поглянув мені у очі, я злегка посміхнулася. - Ти ж розумієш, хто ти такий? - Не почувши відповідь, я ще раз його затрясла. - Я не чую відповіді! 

- Я… кронпринц і майбутній правитель імперії. - Його голос тремтів, але я почула те, що хотіла. 

- Саме так. Ти майбутній правитель. І ти не будеш опускати голову ні перед ким. Зрозуміло? - Він закивав, завмерли, як статуя. - Зараз тобі треба якнайкраще вивчити етикет. Це головна твоя задача. Ми їдемо до Аїлії, синку. - Я відпустила його і погладила по волоссю, але він так і не змінив свою позу. - Ти маєш показати батькові, що ти можеш порозумітися з аристократами Аїлії. Ти маєш перевершити Деміана у всьому. Зрозуміло? - Він закивав, а тоді тихо сказав:

- Зрозуміло, мамо. 

***

Фелісія

- І тепер я вмочую хліб сюди… - Червонувато-чорна рідина в перемішку з якомусь м'ясом лежала у мене на тарілці, поки я з неї по-аїлійськи знущалася. 

- Так, ніби конвертиком хапаєш м'ясо і відкусуєш. - Я зробила так як він сказав. 

Смак був дивовижний, м'ясо ніжне, майже відразу тане в роті, а та рідина виявилася кисло-солодким соусом. Хліба я навіть не відчула.