Розділ 19.

Фелісія 

Я завмерла розуміючи, що він не мав цього знати. 

Для нього я законна дочка Роксарів. Тоді… 

- Усе, що трапилося навіть на користь більшості з нас. - Він обвів рукою приміщення, поки я не могла зрозуміти, чого він хоче. - Твій справжній батько не може натішитися тим, яка ти ввічлива, розважлива, освічена, хоча при цьому не доклав до цього ніяких зусиль. Королівство, про яке ти зараз так піклуєшся, ще зовсім нещодавно вважало тебе мертвою. І ти! - Я злегка сіпнула бровою. - Спочатку просто талановита адептка, потім успішно ведеш бізнес, ще трохи потому стаєш власницею копальні і стаєш непристойно багатою. А зараз є кронпринцесою Аілії, а отже є найбагатшою людиною на дві держави, поки Зурель, який зробив тебе такою, гниє у в'язниці! Хоча це він має пожинати плоди своєї важкої праці, а саме виховавши тебе такою успішною жінкою. 

Боковим зором я помітила, що Фелікс і Ліві збиралися встати, очевидно, почувши,яким тоном зі мною говорить Еліас, але я відвела в бік руку, відгороджуючи нас від них. 

В середині все горіло від його слів, і мені так сильно хотілося розбити йому лице, що довелося міцно стулити щелепи. 

- Я вважала, що ти здатен зрозуміти дещо на словах, але виявилося навпаки. - Холодно і беземоційно сказала, згадуючи, що розповідав Ліві. 

Зараз твої слова дорівнюють моїм, але після коронації, твої слова будуть вище моїх і твого батька вище узяті. 

- Це до тебе все ніяк не дійде. Ти робиш вигляд ніби ти героїня якого драматичного роману, але ти ніщо інше ніж пихате стерво, яке не може виконувати свої обов'язки, як громадянки імперії, де народилася і прожила усе своє життя! 

А ось тепер в моїх вухах дзвеніли слова Фелікса. 

Віддавай будь які накази. Вчися. На помилках вчаться і це нормально. Ні народ, ні тіні не стануть тебе чіпати, поки люди Аілії живуть в мирі та достатку. 

- Ув'язнити його. - Сказавши це я розвернулася спиною і пішла до чоловіків, поки варта миттю схопила Еліаса і потягла до дверей. 

- Що ти їм сказала? Ми не завершили розмову! Фелісія!!! - Почувши як гучно він кричить, я зсунула брови до перенісся і повернулася до варти. 

- Він маг, до того ж досить могутній, подбайте, щоб він не втік. - Давши мені знати, що вони почули мої слова, вони потягли його далі коридором, поки він пручався і навіть намагався застосувати магію, та йому начепили щось на шию. 

Згодом його верески зникли десь в глибині палацу. 

- Фелісія, що сталося? Що він сказав? 

- Хто він такий, щоб кричати на тебе і говорити таким тоном? 

Їхні запитання полилися рікою поки в мене почала сильно боліти голова. 

Треба змінювати плани. 

- В палаці є цілитель? - Вони замовкли і перезирнулися. - Мені треба з ним поговорити. 

***

- Вийдіть, будь ласка. - Я звернулася до Фелікса і Ліві, які стояли недалеко від мого ліжка, спостерігаючи за тим, що збирається робити літній чоловік.

Коли Фелікс хотів щось сказати, Ліві поклав йому руку на плече і кивнув на двері. Той важко видихнувши, вийшов разом з братом. 

- Що вас хвилює, Ваша Високосте? - Я поглянула на сідого чоловіка з короткою стрижкою, який стояв біля мене, поки я сідала на ліжко. 

- Десь… два місяці тому я отримала травму. Моє праве коліно було сильно пошкоджене і через рану в кров потрапила отрута. З тих пір мені боляче ставати на праву ногу. 

- Ви не зверталися до цілителя? Увесь цей час? - Він стояв опустивши голову вниз і навіть не дивлячись в мій бік. 

- Ні. Я хочу аби ви подивилися чи можна це вилікувати і позбавити мене болю. 

Він присів навпроти мене на підлогу. Далі був огляд. Я піднімала ногу, згинала, витягувала пальці від себе і на себе… 

- Не знаю, що за отруту тоді використали, але вона сильно пошкодила суглоб. Це можна зцілити, але знадобиться декілька сеансів. 

- Добре. - Я з полегшенням видихнула. - Головне, щоб це було виліковно. 

Наступні десять, п'ятнадцять хвилин чоловік вливав в мене ману, і маю визнати біль дійсно став меншим. 

- Дякую. Тоді я покличу вас після завтра! - Він здивовано підняв брови, і я пояснила. - Я знаю, що мані треба злитися з моєю і вже тільки тоді можна проводити повторний сеанс. 

- Вибачте, я не думав, що ви знаєтеся на магії зцілення. - Він вклонився і вийшлов з моєї кімнати, поки я встала на ноги. 

Тепер я можу тримати рівновагу власноруч, без ціпка, хоча все ще трохи боляче. 

В кімнату зайшли. 

- Що сталося? Все добре? - Фелікс підійшов розставивши руки для обіймів, в яких я одразу втонула.

- Так. Через декілька сеансів я зможу ходити так ніби нічого не трапилося з моєю ногою. 

- Ти вирішила її зцілити? - Я поглянула на збитого з пантелику Ліві. - Але чому? Ти ж хотіла використати це для помсти Роксарам. 

- Я змінила плани. Точніше… Я змінюю тактику. - Я міцніше обійняла Фелікса, відчуваючи, що якщо навіть просто подумаю про слова Еліаса, то розридаюся на місці. 

Я так хотіла, щоб це місце було сповнене щасливих спогадів. Щоб тут усі були щасливі. Думала, що знайшла тут свій дім, але все одно погані речі продовжують мене займати. 

Я втомилася. 

***

Фелікс 

Фелісія лягла спати, тому ми вийшли з її кімнати, але вона виглядала розбитою. Не знаю, що їй сказав той хлопець, але треба з цим щось вирішувати. 

- Щось знайшли на нього? - Я спитав у брата, поки ми йшли порожнім коридором до заднього двору палацу. 

- Так. Дуже цікаво все складається. І дуже не зрозуміло. Він син нинішнього голови Магічного Альянсу в імперії. До того ж незаконно перетнув кордон, втік від лицарів, використовуючи магію. Потім прикрившись вигаданим ім'ям записався на турнір, і вочевидь теж використав магію, бо реєстратор показував щойно мені по порожній лист паперу і запевняв, що він заповнений усієї інформацією. - Він фиркнув. - Навіть вслух зачитав. 

- Але що йому треба від Фелісії? Він пройшов такий шлях для чого? В його плани явно не входило потрапити до підземелля. - Розглядаючи небо, яке стало видно, щойно ми вийшли до саду, я потер шию.