Розділ 16.

Фелісія 

- Чому не можна? Ти мабуть хотіла сказати, потрібно! - Ні, я звісно розумію, що у мене в акцент і можливо я не ідеально знаю аільстку, але не настіль ж. 

- Коли я повернуся до імперії… 

- Ти хочеш повернутися? - Знову в один голос спитали вони, поки я намагалася взяти себе в руки. 

Я ніколи не ділилася своїми планами. Це виявляється важко. 

- Звісно, мені треба буде поквитатися з тими, хто намагався мене вбити. А для цього мені потрібен доказ, що це була не випадковість, а спланований замах. Для цього мені і потрібна нога. Будь який цілитель зможе сказати, що мене отруїли, і саме це я хочу щоб побачили на суді. - Фелікс дивився на мене дивно, він часто так робив, коли я щось казала. 

- Добре… Якщо так… Тоді звикай, що я часто носитиму тебе на руках. 

- Ей, я теж буду. - Фелікс незадоволено зиркнув на брата, а тоді пішов до карети. 

- Ти займатимешся державними справами, в тебе на це не буде часу, братику. 

- Гей, так не чесно. 

***

Наступні два дні ми їхали до столиці. Іноді я сідала на коня, а іноді мене засновували в карету. 

Ейрін передавав мені листи і відправляв мої. Йому дуже подобалося спостерігати за мною і іншими. Виявилося, що Духи тільки цим і займаються, коли не створюють душі. Просто спостерігають за нами. 

З Моною ми перебрали усі можливі варіанти. Але створили щось неймовірне. 

Сукні з однією спідницею, яка має форму трикутника, а поверх неї шифон з вишивкою у вигляді гілочок та бруньок квітів. 

Щодо чоловічого одягу, були обрані більш легкі тканини, вже яскравіших і тепліших відтінків. Зробили так, щоб костюми виглядали сирими без брошок, які вже виготовляє Тоні. 

На деякий час можна забути про бізнес, бо Деміан про все подбає. У мене зраза трохи інша задача. Мені треба ознайомитися з цією країною, культурою і релігією. А ще законами. 

Фелікс і Лівіус відволікали мене постійними розповідями. Мені не давали нудьгувати. Але спостерігаючи за тим, як вони поводяться, я чомусь порівнювала їх з близнюками… І єдиний висновок, який я змогла зробити, це те, що навіть близнюки не поводяться як брати. 

***

В черговий ранок нашої поїздки я прокинулася від галасу. Розплющивши очі, побачила, що сплю на колінах у Фелікса. 

- Що відбувається? - Сонно спитала я, намагаючись розплющити хоча б одне око знову. 

- Подивися. Ліві мене не попередив, але думаю тобі сподобається. - Він відсунув фіранку на вікні карети і я поглянула на вулиці. 

Сотні людей стояли на вулицях і щось викрикували, поки варта стримувала їх, аби вони не наблизилися до карети, що продовжувала свій шлях. Дуже повільно рухалася маю визнати. 

Потерши очі, пригледілася і побачила відмінну архітектуру. 

Чоловіки пояснювали, що те місто, в якому я була, то прикордоння і архітектура там не сильно відрізняється від імперської, але в столиці все мало бути інакше. 

Та я не встигла схопитися за цю думку, бо розібрала, що саме вони викрикують. 

- Вони… Знають мене? - Фелікс погладив мене по волоссю. 

- Щойно я дізнався про те, що Морена вагітна, я розповів про це братові, а він вже попіклувався про те, щоб про це дізналося усе королівство. 

- Не кажи, що тобі це тоді не сподобалося. - Фелікс проігнорував його, продовжуючи гладити мене по голові. 

- А коли ти народжувалася, в той день я був в імперії. Морена сказала, що ти народилася мертвою. Не дихала. В Аілії знали, що у мене померла донька, а тепер Ліві розпатякав усім, що ти жива.  

- Може то не він, а хтось з його людей не втримав язика за зубами. - Я все ще була сонною, тому знову лягла на коліна Фелікса. 

- Не захищай його, а то обличчя порве собі від такої широкої посмішки. - Я фиркнула від сміху, заплющуючи очі. Поспати. Хочу ще трошки поспати…

***

Отже, все зрозуміло. Мій батько мене любить, мій дядько теж мене любить, народ Аілії чекав на мене, як на благословення, а я… 

Я розгублена. 

Якщо мене офіційно коронують в принцеси, то для цього багато що потрібно. 

По перше, згідно з тутешніми традиціями у мене має бути власний лицарський орден. А це не просто взяли і обрали якихось аристократів! Для цього організовують турнір, на якому я маю обрати собі лицарів для лицарського ордену. Турнір треба організувати, обрати місце проведення… 

По друге, мені, з якогось дива, потрібен окремий палац. Або принаймні розкішний маєток, як висловився Лівіус. Це пов'язано з багатьма причинами. Якщо виникне повстання проти нинішнього правителя, я зможу сховатися в своєму палаці, який охоронятимуть мої лицарі. Така собі незалежність від інших членів королівської родини. Також там я зможу самостійно приймати відвідувачів, влаштувати власні чаювання і таке інше.

По третє, потрібно повідомити правителям інших країн, що я жива і тоді вже запросити їх на мою коронацію. 

І от тут виникає проблема. 

Якщо на мою коронацію прийде хтось з Імператорської сім'ї, мене впізнають і тоді почнеться справжній скандал. 

А тому все що я запланувала потрібно втілювати саме зараз.

А саме помсту Роксарам. 

І вчерговий раз мені доведеться використати Деміана. 

***

В тутешній архітектурі кімнати були величезні, просторі і з дуже високими стелями. 

Палац виглядав зовсім не так, як я уявляла. Це була величезних розмірів споруда, яку я спочатку прийняла за гору. 

Будівля була гірчичного кольору, але на сонці сяяла так, ніби була зроблена з золота. 

На головному вході, через який могла б пройти ціла кінна процесія (а вона і пройшла), стояли статуї заввишки з два поверхи маєтку. Та що стояла ліворуч - молода жінка, яка тримала в руках зірку, а праворуч - чоловік, який схрестив руки грудях, тримаючи кулаки біля плечей. 

Коли я вийшла з карети, не змогла до кінця зрозуміти чи то я в приміщенні, чи таки ні. Біля стін стояли великий чани, в яких горіло полум'я, освітлюючи масивні сходи, які вели вглиб палацу. 

Таке враження що цю будівлю будували для велетнів, а не людей.