Розділ 15.

Фелісія 

Взагалі в імперії мало відомостей про культуру і традиції Аїлії. Головна причина цьому - географічне розташування. Одна третя частина імперії лежить на півночі, і має кордон з північними землями, де майже цілий рік лежить сніг. Центральна частина має трохи прозодиний клімат, рідко коли людям з тих регіонів вдається вдягти одяг без рукавів навіть влітку. Причина цьому те, що майже весь південний кордон імперії межує з Холодним морем. Звідтіля і йдуть дощі, тумани, і вцілому холодна погода. 

Аїлія теж межує з Холодним морем, але знаходиться відносно імперії на на південному сході. В деякий дослідницьких роботах, я читала, що Аїлію називають застиглим островом. На північному заході кордону вона омивається холодним морем, але той кордон дуже мізерний. Його вистачає для торгівлі і виходу в море, яке поєднує майже усі держави на материку. Але на усьому східному узбережжі є вихід до Криштального моря, яке вже виходить в море Великий Світ. 

Аїлія дуже тепла країна. Я це зрозуміла одразу як опинилася тут. У мене жодного разу не замерзли руки. І вітер тут теплий, ніби рідний. Хоча це можливо заслуга Ейріна… 

- То ви тут носите таку легку одежу? - Я вийшла з кімнати для примірок і покрутилася перед дзеркалом. 

На мені була сукня довжиною до підлоги, вузькі рукава були прямими, але з дуже м'якої та ніжної тканини. Квадратний виріз мені подобався, а ще те, що тут навіть немає поняття корсет. Хоча останнє радує більше всього. 

- Почекай ще декілька тижнів і побачиш, як тут буває тепло. - Фелікс роздивлявся мене з усіх боків, а може скоріше сукню. 

- А ще через місяць тобі захочеть здерти шкіру, настільки жарко буде. - Ліві розвалився на диванчику і коли помітив грізний погляд Феліска, потис плечима і ображено сказав:

- Що? Це чиста правда! 

- Краще вже нехай буде тепло ніж холодно. - Сукня була біла, але виглядала дуже… Мінімалістично. 

- Мені не подобається. Тобі? - Фелікс звернувся до мене і я розчаровано похитала головою. 

- Якщо когось цікавить моя думка, то мені теж не сподобалося! - Вигукнув Лівіус, закинувши якийсь смаколик собі до рота. 

- Він точно Король? - Я потягнулася до вуха Фелікса, але він одразу ж нахилився до мене. Тоді він посміхнувся і сказав:

- На мою радість так. 

- Це як? - Ліві попросив когось принести щось краще, а Фелікс продовжив трохи здивовано. 

- Я думав історія про те, як його коронували відома на весь світ. 

- Та ну! Прям там на весь світ! Нічого особливого там не було. - Останнє він адресував мені, а тоід звернувся до працівниць: 

- Принесіть вже щось гідне моєї племінниці. 

- Не злазь з теми! - Фелікс виглядав так, ніби зараз почнеться його улюблена п'єса. - Я сам розповім. 

***

Фелікс 

- Ти старший і ти маєш прийняти цей обов'язок. - Я м'яко віддвинув подушку з короною в бік брата, який стояв навпроти мене. 

- Але ж брате, ти для цього підійдеш краще. - Він теж віддвинув подушку але тепер ближче до мене, змушуючи слугу стояти з низько схиленою головою, який слухав нашу дуже ввічливу перебранку. 

- Пам'ятаєш, як я допоміг тобі, коли на тебе вчинили замах? Між іншим в мене лишився шрам і ти тепер мені винен. - Я знову відсунув корону від себе, поки брат невдоволено стиснув губи. 

- Так. Я тобі винен. 

- А ще, - продовжив я, поки слуга тримав корону прямо між нами. - А ще я випив отруту за тебе, коли мені було п'ятнадцять. В цьому ти теж мені винен. І коли аристократи підняли повстання проти батька, то хто поїхав розбиратися? Твій улюблений молодший братик. - Ліві розгублено і прриречно поглянув на слугу, який одразу ж схилив голову і простягнув йому подушку з короною. 

Коли він на мене погялнув, я вже стояв схрестивши руки і щасливо посміхаючись, адже мені не доведеться правити королівством. 

- Ти ж мене не кинеш? - Тремтячим від не награних слів голосом він спитав мене, вже змирившись з реальністю. 

- Звісно, не кину. Але й робити роботу за тебе теж не буду. 

- Ну, бра-ате… - протягнув не гріше за немовля Лівіус, але таки помітивши, що я як гора непохитний, зі злістю кинув:

- Ну і добре. Стану Королем і робитиму що захочу. - Одним різким рухом він надягнув корону, і широкими кроками пішов до масивних дверей. - Влаштую свято на все королівство і роздам усім гроші з державної скарбниці, а ще… - я йшов за ним слідом, розуміючи, що нічого з цього він не зробить. 

Двері розчинилися і ми почули галас натовпу. На широкому довжелезному балконі закляк Лівіус, не наважуючись підійти так, щоб його побачили. 

- А якщо я не впораюся? Що як я все зіпсую? - Я поклав йому долоню на плече. - Ти ж мене знаєш, я надто емоційний і… 

- Все буде добре. Я ж нікуди не тікаю. - Ліві подивився на мене трохи, а тоді раптово міцно обійняв. 

- Я й не дам тобі втекти. Ти тепер невиїзний. 

- Хіба не має бути навпаки? 

***

Фелісія 

- Тобто… Ви обидва не хотіли правити? А аристократи? - Вони перезирнулися, поки мені показували чергову сукню. 

- А ось тут і відмінність. Аристократи такі ж підлеглі як і простолюдини. - Ліві приклав мені до плеча тканину і скептично пригледівся. - В імперії аристократи активно приймають участь в політичних настроях. У нас все вирішує Король. Аристократи фактично лише виконують його волю. 

- А якщо при владі буде тиран? Або невмілий правитель? Як тоді бути? - Така відсутність політичного тиску дуже дивувала. 

- В такому випадку є Тіні. - Я зацікавлено вигнула брову і перевела погляд з одного чоловіка на іншого. 

- Хто такі Тіні?

Вони перезирнулися і тоді Лівіус почав говорити, поки Фелікс щось обговорював з жінками, розповідаючи щось про зручне і гарне, і вишукане… 

- Тіні, так ми називаємо тих, хто слідкує за правлячим в нашій династії. Вони живуть в Мандруючій вежі, а разом з ними Свята. 

- Свята? В що за релігія в Аілії? Не чула про Святих. - Коли Ліві повернув мене за плечі спиною до себе, я помітила, що жінки вишикувалися в нову лінію, тримаючи в руках сукні різних кольорів.