Розділ 12.

Мона 

Дорога моя, Мона.

Я пишу тобі, щоб повідомити, що я жива і здорова. Сподіваюся, що у тебе все добре. 

Я доручила Деміану попіклуватися про вас і сподіваюся, що все йде добре. 

Наразі я не можу з'явитися до імперії, але це тимчасово. 

Зараз мені потрібно, аби ти, Тоні і Деміан робили свою роботу так, ніби я поруч і нічого не трапилося. 

Ти певне вже розумієш, що настала весна, а отже скоро аристократи будуть оновлювати гардероб. У мене є декілька ідей з приводу нової колекції, надсилаю тобі малюнки наступними листочками. 

Моно, колекція має бути дивовижною, винятковою. Це має бути нове віяння, щось чого ще ніколи не бачили. 

Тоні я теж написала з приводу прикрас. 

Ескізи можеш відправити мені отакими ж пташками, тільки залиш на підвіконні опівночі. 

Всі мої листи спалюй і нікому не кажи про те, що я жива. Це дуже важливо. 

Розрізнити підробку і оригінальний лист зможеш завдяки відбитку мого пальця в чорнилі. 

Нас чекає величезна робота. Відпочинь, поки є можливість.

Перечитавши усе, одразу спалила листа, подумки дякуючи Духам, що захистили леді Фелісію. 

Я зроблю. Усе зроблю. Головне встигнути вчасно. 

***

Тоні

Дорогий Тоні, 

Я пишу тобі, щоб повідомити, що я жива і здорова. Сподіваюся, що у тебе і твоєї сім'ї все добре. 

Мона теж отримала мого листа з інструкціями з приводу нової колекції, і зараз я хочу дати декілька настанов тобі. Роботи буде багато, і до того ж кропітливої. 

Я хочу щоб ти зробив бутоньєрки та брошки у вигляді невеликих букетів квітів. На звороті листа є приклад того, як я це уявляю. Коли в тебе будуть ідеї, намалюй, згорни листи в паперову пташку і залиш на підвіконні опівночі. 

Всі мої листи прошу спалити після прочитання, і нікому не розповідати про те, що я жива. 

Сподіваюся, скоро побачимося.

Відчувши не аби яке полегшення, провів рукою по обличчю. 

- Тато, щось сталося? - Моя дорога дитина сиділа на підлозі, обмацуючи руками іграшки з корзини.

- Ні. Все добре. Просто тато втомився. Що тобі завтра купити? 

***

Фелісія 

Коли я заспокоїлася, стало максимально незручно. Після того, як розридалася в чоловіка на очах.

- Ви… - Він різко підняв на мене очі, повні сліз, і я прокашлялась. 

- Ти. Ти не будеш нічого замовляти? - Він опустив погляд на мою страву, яка була майже цілою і вже холодною. 

- Так… Перепрошую! - Він підняв руку вгору і до нього одразу підбіг офіціант. - Мені, будь ласка, стейк гарно просмажений, а моїй доньці принесіть нову порцію, ця вже охолола.

- Звісно. - Працівник так швидко забрав мою тарілку, що я і кліпнути не встигла.

Моїй доньці…

- Я так розумію, що ти про мене вже все знаєш. - Ейрін мовчки грався біля вікна, як ніби тут не відбувалася зустріч століття. 

- Ні. - Фелікс похитав головою. - Я нічого про тебе не знаю. Твій улюблений колір. Стиль одягу. Пору року… Я не знаю, що тобі подобається, а що ні. 

- Мені подобаються гроші. - Він здивовано вигнув брову, стримуючи посмішку. 

- Тобі подобаються гроші. 

- Так. Завдяки ним можна купити що завгодно. Маючи гроші, ти маєш владу. Це мені і подається. - Фелікс уже не стримував своєї посмішки, сяючи, як начищене срібло. - Що?

- Просто, ти дуже нагадуєш мене. Такі самі слова я сказав своєму батькові у свій час, коли він спитав, що я хочу на день народження. Я сказав гроші. Він продовжував переконувати мене, що у мене і так достатньо грошей і навіть почав панікувати. Питав, чи не приховую я від нього якісь проблеми. Я навіть довів його до того стану, що він обіцяв не сваритися і не читати мені лекції, навіть якщо я і не правий. Ліві тоді ледь не луснув зі сміху. - Поки він розповідав було видно, що ці спогади теплі і щасливі. 

- Хто такий Ліві? - Фелікс майже озирнувся. 

- Це мій старший брат. І маю визнати він зараз сидить в цьому кафе, і певне вже згорає від нетерпіння з тобою познайомитися. - Я окинула поглядом кафе, але людей було надто багато, щоб я могла розгледіти когось схожого на Фелікса. 

- То він просто спостерігав за нами увесь цей час? - Я трохи примружила очі. - Боїтеся, що я втечу? - Я все одно зараз не здатна бігати. 

- Ні. - Він якось спохмурнів від моїх слів, хоча я намагалася пожартувати. - Я розумію, що тобі важко, не звично, можливо навіть дико від усієї цієї ситуації, адже тепер у тебе є і батько, і дядько. Він, до речі, переконаний, що свою вроду ти вспадкувала від нього, а не від мене. - Я приснула за сміху, але одразу взята себе в руки. - Я… Я попереджаю, що можу бути нав'язливим, гіперопікуючим, і можливо місцями ставитися до тебе, як до геть малої і безпорадної дитини, бо саме такою в моїх очах ти і виглядаєш. Просто, кажи, якщо тобі щось не подобається, або тобі не зручно, чи дивно… Говори зі мною про все, мені і Ліві, ти можеш довіряти, навіть більше ніж собі. - В ось це було важко повірити. 

Людина, яку я фактично вперше бачу в своєму житті, каже, що я можу йому довіряти. І це тільки тому, що нас поєднує одна кров? Морена ніколи мене не любила і не поважала, хоча я вийшла з її утроби. То чому цей чоловік, який бачить мене вперше в житті так сильно наді мною трясеться? 

- Що таке сім'я в твоєму розумінні? 

- Це група людей, які піклуються один про одного. - Відповіла я, поки Зої масажувала мені ногу. 

- Дуже часто люди кажуть, що це люди, які є спорідненими за кров'ю. Насправді сім'я не починається з кровного споріднення і нею не закінчується. Тобі важливо зрозуміти: якщо двоє зовсім різних людей здатні створити сім'ю, довіряти і піклуватися один про одного, то чому так не може бути і з тобою? 

- Я спробую. Але це буде не так вже й просто. Для мене. - Поспішно додала, бо фраза прозвучало двозначно.