Розділ 4.

Фелісія

- Тобі вже краще? - Прямо наді мною з'явився Ейрін. Не так ефектно, як в Храмі але щось в тому дусі. 

- Так. Напевне… - Я все ще лежала на місці, і той факт, що Зої доводиться мене витирати і мити трохи бентежить. 

- Я бачив твого батька. Ти дуже на нього схожа. - Я потисла плечима, дивлячись в стелю. 

- Не думаю, що я схожа на Зуреля. 

- Зурель? Ні. - Ейрін сів мені на живіт, змахуючи крилами. Той факт, що він цим рухом не підняв навіть найменших коливань повітря, мене трохи здивував. 

- Я про Фелікса. - Я насупила брови. - Твій справжній батько. Кровний. Чи як ви люди кажете? - Якийсь час я мовчки дивилася на Ейрін, не маючи в голові жодної думки. 

Фелікс. Фелісія. Схоже Морена не сильно задумувалася над моїм іменем. 

- Він щасливий? - Мій чомусь затремтів, а від того Дух вітру трохи схилив свою пташину голову набік. - Принаймні він в цій історії має бути щасливим? Мати сім'ю, дітей… Дім. - Перед очами все почало плисти від сліз, але я відчула приємний легкий вітерець, який подув мені в обличчя. 

- Фелісія, не плач. Тобі немає чого сумувати. Він тебе шукає. Увесь час шукав. Коли я побачив його, повернувшись в світ духів, він теж плакав, бо боїться за тебе. - Не знаю, чому, але я заплакала. 

Ейрін щось говорив мені, намагався висушити сльози теплим вітром, але я продовжувала плакати. 

Коли сліз не залишилося, а спробувала узяти себе в руки. 

- Тобі вже краще? Ти відновився? - Я спитала у Ейріна вже хриплим голосом. 

- Так. Але тобі, здається, не кращає. - Я потерла червоні, напевне, очі, і похитала головою. 

- Ти про моральний чи фізичний стан? Якщо морально, то мені трохи краще. Щодо фізичного… Зої казала, що я зможу ходити, але це не точно. 

- Зможеш. - Ейрін підлетів до моєї правої ноги. - Я не бачу причин для того, щоб не ходити. Коли все заживе, то будеш ходити. - Мені в голову прийшла думка.

- У мене не було можливості поговорити з тобою раніше. І подякувати за порятунок теж. Дякую. - Ейрін вже в звичній манері нахилив трохи голову. 

- Це мій обов'язок. Я один з тих Духів, які створили твою Душу. Тепер, коли ми зустрілися, я не піду у світ духів поки ти не підеш туди. 

- Тобто, коли я помру? - Він кивнув, що було дивним як для "пташки". - Дякую. Все одно дякую. 

Я задумалася. Перекрутила в голові усе, що сталося. А тоді схопилася за дещо. 

- Ти сказав, що бачив мого батька, коли був у світі духів. А ще щось ти бачив? 

- Я бачив усе, що коїться там, де є вітер. Тобто усюди. - Я трохи прищурилася, припіднявшись на ліктях. 

- А ти можеш подивитися, а точніше перевірити мою здогадку? 

- Якщо попросиш, я усе зроблю. - Я слабо посміхнулася. 

- Подивися, тобто… Дізнайся, будь ласка, хто влаштував на мене замах чи хто до цього причетний. 

- Добре. - Він погодився на це так легко, ніби це була дрібничка. 

Сказавши це, він зник. 

Навіть трохи не справедливо. Він хвилювався за мене увесь цей час, а я майже з ним не говорила. Мабуть то більше від того, що я була зайнята. Ательє, оформлення документів… Духи, як же добре, що я зробила заповіт! 

***

Деміан

Вітер вщух. 

Замість нього був штиль. 

Деякі аристократи дуже занепокоєні цим. Вони вважають, що це пов'язано зі зникненням Фелісії. 

Її так і не знайшли. Деякі бовдури навіть кажуть, що та буря внесла її тіло, і тепер його навряд чи знайдуть. Хотілося розмазати їхні пики по стінці. 

Жіноча частина аристократії… Та власне загальна більшість аристократії вважають, що якщо Фелісія і не померла спочатку, такий шторм пережити не змогла б. А отже вона вже мертва. 

Враховуючи, що це сталося під час свята, в присутності Імператриці і інших аристократів… Під підозри підпадає кожен, у кого є мотив. Але… 

Я важко видихнув і перевів погляд з вікна на стіл. Мені подали до чаю щей солодощі. Фелісія любила солодощі. Завжди брала щось солодке до чаю. 

Міцно стуливши очі, повторив про себе. Любить. Вона любить солодощі. 

Я розплющив очі і уявив, що Фелісія сидить навпроти мене за столом. Вона відпиває трохи чаю і майже беззвучно ставить її на місце. А тоді дивиться мені в очі з легкою, майже невидимою посмішкою на губах. 

- Мотив не завжди допомагає, навіть більше заплутує. Ось приклад. - Вона підняла вказівний палець догори, а тоді притисла його до до великого пальця, протираючи їх один об одного, ніби між ними є монета. - У чоловіка проблеми, він по вуха в боргах. У нього є брат, який виграв куш. І через декілька днів його вбивають, і чоловікові, як єдиному родичу дістаються усі гроші. У нього є мотив. Якби його брат помер, то всі гроші були б його і він розплатився б з боргами. Але в нього є алібі. Коли вбили його брата, він був у пабі з колегами по роботі. І це можуть підтвердити як мінімум офіціанти і ті, з ким він власне пив. - Вона розкрила долоню ніби на неї має зараз сісти метелик. 

- Ти спитаєш, як тоді "знайти вбивцю". - Вона піднімає трохи вгору підборіддя і відкидається на спинку стільця, поклавши руки на бильця. - Треба знайти того, хто отримав з цього вигоду. Ніхто в цьому світі не робить того, що не принесе йому вигоди. Особливо аристократи. - Її образ розвіявся як пісок на вітру, коли я ледь не відповів їй. Своєму ж маренню. 

Той, хто отримав найбільшу вигоду… 

***

Копальня

- Що це за хрінь?! - Хтось з ув'язнених закричав в своїй камері, поки читав газету. - Фелісія Роксар зникла безвісти під час імператорських полювань? Це побрехеньки! - Один з чоловіків підбіг до залізних дверей і взявся за ґрати. - Гей! Вартовий! Де наша хазяйка?! Писанина в газеті то правда?! - Вартовий непорушно стояв на варті, лише гарикнув:

- Мовчати! Порушувачі порядку будуть відправлені до карцеру! 

Але на крик одного ув'язненого відгукнулися інші. 

- Я теж читав! Це не може бути правдою! Вона ж Роксар! У неї має бути власної охорони більше ніж в кронпринца. - З сусідньої камери закричали у відповідь: