Глава 11. Мирослава

Я веду автомобіль нічними вулицями, по щоках скочуються сльози. Знаю, безглуздо це все: вбиватися за людиною, з якою в тебе навіть натяку на стосунки не було, з якою бачилася лише кілька разів, але вдіяти з собою нічого не можу.

За останні кілька років Роман був єдиним чоловіком, який привабив мене по-справжньому. Від цього ще гірше стає.

Я некрасиво шморгаю і тягнуся до телефону. Знаю, подруга досі злиться на мене за те, що недодивилася за Леєю, але мені поговорити більше нема з ким. А виговориться дуже хочеться.

Мар'яна приймає виклик одразу. Мовчить у слухавку.

– Привіт, – починаю першою, прочищаючи горло. Голос мій звучить надто жалюгідно, одразу зрозуміло, що я ревіла.

– Привіт, – рівно відповідає подруга.

– Ти… мені потрібна твоя допомога, Мар'яно. Я з Романом зустрічалася.

– Ти пішла з ним у номер, а тепер не знаєш, як утекти?

– Якби! – Закочую очі і на повороті звертаю вліво. – Вийти можеш? Я вже майже біля твого будинку. Візьмемо каву на заправці і містом прокотимося.

– У тебе щось трапилося?

– М-м-м, можна і так сказати. Чекаю на тебе.

Я заїжджаю до приватного сектору і зупиняюся біля будинку Мар'яни. Мотор не глушу, тільки музику в салоні роблю голосніше і з бардачка дістаю серветки, щоб стерти макіяж, що розплився.

Подруга з'являється за п'ять хвилин, забирається на переднє сидіння поруч зі мною. В руках у неї Лея.

Мар'яна окидає мене пильним поглядом, в очах спалахує тривога.

– Що за сльози? Хтось помер? – це її коронний жарт, присвячений моїй роботі. Але зараз я настільки розгублена, що забуваю про це і хитаю головою.

– Ні, не помер. Вечір невдалий. Зараз, постривай.

Я знаходжу в пошуковій системі ту саму статтю, яку мені показав Багіров, і простягаю телефон подрузі. Сама ж у цей час тисну на газ і машина повільно котиться у бік заправки, де працює цілодобова кав'ярня.

– Нічого собі, подруго! Чому це я не знаю про ваші з Романом заручини? Що взагалі відбувається? Ви що, потай від усіх зустрічалися? – Вона нервово сміється, дивиться на мене, чекаючи пояснень. Розуміє, що сталося щось надзвичайне.

– Це все Світлана. Ти пам'ятаєш, що я її на виставці зустріла? Не знаю, навіщо вона розтріпала журналістам цю маячню. Я навіть не бачила цієї статті, Рома сьогодні показав. Соромно було шалено.

– Отже, ви зустрічалися з ним?

– Угу, – киваю, міцніше стискаючи пальцями кермо. – З чого б мені по-твоєму так виряджатися?

Я коротко і з схлипами розповідаю подрузі про те, що сталося цього вечора. Про пропозицію Романа та про свої невиправдані очікування.

– Фіктивною нареченою! Уявляєш? Немов асфальтоукладачем проїхався по мені зі своєю пропозицією, – я важко зітхаю і паркуюся перед скляним одноповерховим будинком. – Ти не могла б купити мені капучино? Не хочу в такому вигляді виходити, я тебе зачекаю. За Леєю можу подивитись.

– О ні, Міро, Лею я тобі не довіряю. Одного разу ти вже за нею подивилася, тепер ми з нетерпінням чекаємо на бастардів. Май на увазі, якщо народяться потворні цуценята, доведеться тобі забрати всіх.

Мар'яна посміхається, і я розумію, що вона нарешті остаточно відтанула. Я усміхаюся їй у відповідь.

– Клянуся, ніяких Бобиків поруч із твоєю принцесою, – вона простягає мені Лею, довіряючи найцінніше, бубонить:

– Тільки тому, що вона вже й так залетіла, – а сама швидко прямує до входу у кав'ярню.

Мар'яна повертається швидко. З двома картонними стаканчиками ароматного напою. Один простягає мені і з долею ревнощів дивиться на Лею у моїх руках.

– Знаєш, я поки в черзі стояла, обдумала твою ситуацію…

– Ти стояла в черзі рівно дві хвилини, – перебиваю її і закочую очі, передчуючи, що подальші слова подруги мені не сподобаються. Її ідеї завжди виходили за межі дозволеного.

– Найкращі рішення, Міро, приходять швидко. Думаю, тобі варто прийняти пропозицію Романа.

– Що? – обурююся так голосно та істерично, що Лея підстрибує на моїх колінах і починає гавкати. – Це взагалі не та порада, яку я очікувала почути від тебе! Це принизливо, розумієш?

– Немає в цьому нічого принизливого. Ти сама казала, між вами прослизнула іскра. Але у вас, Міро, було замало часу, щоб з іскри розгорілося полум'я. Повір експерту у побудові по-справжньому гармонійних стосунків. Зараз ти можеш отримати цей час. Граючи його наречену, придивишся до Романа краще і себе покажеш в усій красі.

– Ні, – категорично заявляю, хоч у думках ні-ні й проскакує такий варіант.

– І не забудь про Свє-є-єту, – Мар'яна протягує ім'я колишньої подруги, копіюючи її неприємний голос, – вона від заздрощів вдавиться, коли побачить вас разом на зустрічі випускників.

Я важко зітхаю. Все це, звичайно, привабливо, але є одне «але», яке я відразу озвучую подрузі:

– А потім верещатиме від радості, коли ми з Ромою розлучимося. Тому що все не по-справжньому та не назавжди.