Глава 1. Мирослава

За місяць до подій прологу

За цей вечір я встигла зібрати усі кліше.

Один із моїх клієнтів у знак вдячності за добре виконану роботу вручив мені запрошення до картинної галереї на виставку відомого художника. Я прийшла сюди в надії познайомитися з цікавим чоловіком, а замість чоловіка я зустріла свою колишню найкращу подругу та такого ж колишнього хлопця.

— Міро, яка несподіванка! — Світлана сяє білосніжною усмішкою і тягнеться до мене з обіймами, ніби це не вона п'ять років тому відбила у мене хлопця.

Така ж струнка як в останню нашу зустріч, у дорогій сукні та з каблучкою на безіменному пальці, яку вона не забуває мені продемонструвати. Зустрічаючись колись з Денисом, я теж мріяла саме про таку: з великим каменем і щоб усі навкруги точно знали, що я заручена.

У мені прокидається разом злість і образа, адже я очікувала що в них не складеться, а вони за крок до одруження.

Світлана відсторонюється від мене, я ж різко втягую живіт, щоб не було видно мої зайві кілограми, і розправляю плечі. Тільки це нічого не змінює – мій вечір зіпсований остаточно. Як і настрій.

— Так, справді несподіванка, Міро. Мені здавалося, ти не любиш мистецтво, — збоку чується до болю знайомий чоловічий голос і я миттєво реагую на нього.

Денис майже не змінився. У нього таке ж спортивне тіло і прекрасний смак, коротко виголена борідка і стильна стрижка. Його погляд ковзає по мені. Він ніби вивчає всі ті зміни, що відбулися зі мною з нашої останньої зустрічі. Колись я танула під цим поглядом. Але тепер він мене абсолютно не приваблює. Зрадників не прощають. Ніколи.

— Смаки змінюються, чи не так? — Хочеться вірити, що моя шпилька долетіла до нього. Губи Дениса кривляться в усмішці. — Як ваші справи?

Не те, щоб мені це було цікаво, але незручність між нами трьома з кожною секундою все більше наростає і, здається, я єдина, хто це помічає. Тому з мого рота вискакують стандартні питання, які ставлять із ввічливості.

— Ми вирішили придивитися картину для нашої вітальні, облаштовуємо свій пентхаус на Французькому бульварі, — мені зовсім не потрібні ці подробиці, але Світлана навіщось їх повідомляє, а потім тягнеться до губ Дениса за коротким поцілунком.

— М-м-м, вітаю з переїздом.

Вони виглядають так солодко, що мене пересмикує. Дуже хочеться вірити, що в мені зараз говорить не заздрість.

Від наших спільних знайомих я чула, що у Дениса своя IT-компанія, але не очікувала, що він настільки піднявся, що може собі дозволити елітну нерухомість в одному з найдорожчих районів міста.

— А ти тут із кимось чи одна? — Запитує колишня подруга, при цьому я помічаю як її погляд опускається на мою праву руку. На якій, звичайно ж, немає ні обручки, ні заручного кільця. Та взагалі жодного.

— Я...

У цей момент я розумію, що просто не можу зізнатися, що не маю не те що чоловіка чи нареченого, а навіть хлопця. Світлана вбила мою віру в кохання, розтоптала нашу десятирічну дружбу, літала з Денисом на відпочинок, поки я в черговий раз оплакувала невдалу спробу розпочати свою справу, тому брехня з моїх губ виривається без докорів сумління:

— Я тут із нареченим.

Посміхнувшись, я зісковзую поглядом з обличчя Світлани, обводжу ним залу. Ніби шукаю знайому мені людину, хоча насправді уявлення не маю, що робити і як би швидше позбутися цієї парочки.

Серце б'ється, як шалене. Почуваюся за крок до провалу. Встигаю навіть уявити, як соромно зараз буде втекти під дурним приводом спочатку до вбиральні, а звідти по-тихому у свою самотню квартиру, щоб провести ніч, страждаючи.

Але все змінюється, варто мені обернутися і побачити ту саму спину.

Це високий чоловік з акуратно вистриженою потилицею. Він вищий за Дениса. Його широкі плечі вкриті темно-синьою тканиною дорогого піджака. Він сидить на ньому так ідеально, що у мене немає жодного сумніву — річ зшита за індивідуальними мірками. Одна рука чоловіка розслаблено влаштована в кишені таких самих штанів, в іншій він тримає телефон і ліниво щось на ньому гортає.

Неймовірний плюс у тому, що поряд з ним немає дівчини, а на пальці - обручки.

Чоловік трохи повертає і піднімає голову, і тепер я бачу його профіль. Непомітний пушок на моїх руках піднімається. Це саме те, що мені потрібне. Він гарний та вишуканий. Від нього віє мужністю. Він ні в чому не програє моєму колишньому.

Подумки схрестивши всі пальці, я за кілька кроків долаю відстань між нами. Проїжджаюся подушечками пальців від ліктя до захованої в кишені долоні незнайомця, привертаючи його увагу.

Чоловік не смикається і ніяк не виказує свій подив. Хіба що відривається від екрану і дивиться на мене, піднявши брову.

Гадки не маю, що діється в його голові, але в моїй зараз адреналіновий вибух.

Він дозволяє дістати його руку разом із своєю. Наші пальці сплетені, він не намагається висмикнути свою руку. Може я збожеволіла, але мені здається — він чекає, що буде далі.

Я озираюся, ловлю погляд Світлани — вона відверто здивована. На Дениса взагалі не дивлюсь. Тягну незнайомця за собою.